РОЗДІЛ 50

   На здивування усім тітка Тома швидко поверталася до звичного образу життя. Вона і слухати не хотіла, щоб відлежуватися у кімнаті. Знаючи непосидючий характер жінки, господар якомога швидше намагався відправити її до санаторію. Вона ж у свою чергу всяко прагнула переконати його, що цілком здорова і не потребує ніякого оздоровлення. Мені ж довелося зайняти нейтральну позицію і перекваліфіковуватись за потреби у посла доброї волі, коли суперечки між ними досягали своєї вершини і вони подовгу грали у мовчанку. Та врешті решт жінка здалася і через кілька днів водій Максима Вікторовича мав відвести її до оздоровниці. У домі нарешті запанував мир та спокій, чому я несказанно була рада. Господар проводив більше часу вдома, звісно через свою тітку, зустрічі наші стали частішими і схоже вони обом приносили задоволення, хоча я уперто намагалась цього не визнавати.

• Яке щастя, що я нарешті маю можливість поїсти нормальну їжу,- якось жартома зауважив він, коли ми всі зібрались у кухні.

   На дворі лила злива, яка й зігнала нас всіх докупи. Дощі схоже не бажали припинятись, попереджуючи про наближення осені. Тож ароматний запах з духовки, привабив нас сюди, де тітка Тома випікала щось неймовірно смачне і калорійне. Я зварила кави і ми повсідалися за стіл, де чоловік не припиняв нарікати на мої кулінарні здібності:

• Іноді здавалось, що мене хочуть отруїти. Благо мій шлунок настільки міцний, що витримав усе це з мужністю.
• Максиме, невже так можна ображати дівчину? – вступилася за мене жінка.
• Нічого, нехай продовжує. Те, що мені до вас далеко у кулінарії, я й сама визнаю.
• Може слід найняти повара, поки мене не буде? – запропонувала вона.
• Ну що ви, тітко? Хіба я зможу хоч щось вподобати, якщо це приготовлено не вами?
• Так от у чому справа? Виходить це не Ліна так кепсько готує, а ти просто звиклий до моїх страв?
• Мабуть,- погодився чоловік.
• То може мені ліпше нікуди не їхати?
• Заради вашого здоров’я я здатен і потерпіти Лінені гастрономічні експерименти.

   Ми обмінялись поглядами, які встигла спіймати літня жінка і про щось здивовано поміркувати. Я засоромлено опустила повіки, а Максим Вікторович повернувся до телевізора, де саме ішли новини.

   Швидко допивши свій напій, помила чашку і вийшла з кухні, зіславшись на те, що у мене ще багато роботи. Важко було тримати себе в руках, коли знаходилась поруч нього. Як я не намагалась все одно зачіплялось слово за слово, погляд за погляд і я вже втрачала обережність. У розмовах з’являється, загадковий підтекст, а погляди затримуються на довше, ніж годиться.

   Я піднялась у кабінет, де вирішила зайнятися найприємнішою справою у своїй теперішній роботі – збиранням пилюки з книжок. Оскільки займалася я цим частенько, книги і так були в ідеальному стані. Та мені страшенно подобалось просто тримати їх у руках, переглядати, прочитувати по кілька сторінок і вдихати запах, який на мою думку був одним із кращих ароматів на нашій Землі.

   Двері відчинилися і до кімнати зайшов господар. Я не чула як він піднімався по сходах, тому застав він мене за звичним заняттям книгомана - нюханням друкованих видань. Я відсахнулася і швидко закрила книжку та він вже встиг помітити, чим я тут займалась, отже зараз безперечно буде якийсь в’їдливий коментар:

• А я все ламав голову, що приносить вам задоволення. Виявляється ви отримуєте його вдихаючи пилюку зі сторінок старих книг?
• Мені дійсно подобається цей аромат,- зізналась я.
• А що вам ще до вподоби?
• Запах свіжоскошеної трави, світанок та нічне зоряне небо,- відповіла я, ставлячи книгу до її побратимів на поличку.
• Цікаво. А як щодо театру?
• Театру? – я здивовано поглянула на нього. – Не знаю, я там ніколи не була.
• Все стається вперше. Мені тут на днях подарували два білета в театр, він обійшов навколо столу і понишпорив у горішній шухляді. – Ось вони. Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка,- урочисто оголосив він. – Завтра там буде відомий спектакль «Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицького.

   Невже він запрошує мене в театр?

• Я там неодноразово вже бував, а вам обов’язково має сподобатись. Тож можете узяти обидва квитки і ще когось запросити. Я все одно не маю наміру туди іти.

   Ось воно що? Дурепа! І як могла подумати, що такий чоловік як він не посоромиться піти кудись зі мою? Наскільки ж вірною була думка не піддаватися цій забороненій пристрасті.

   Я підійшла до столу з протилежного боку і витягла з його руки один квиток:

• Мені вистачить і одного, адже немає кого запрошувати. Я із задоволенням скористаюся такою нагодую і піду до театру. Дякую вам!
• Немає за що,- почула я, зачиняючи за собою двері кабінету.

   У своїй кімнаті я довго розглядала квиток, не вірячи, що завтра ввечері зможу вперше побувати в театрі. Ця подія здавалася мені дуже важливою і хвилюючою. Я відімкнула шафу і з задоволеним виразом обличчя поглянула на мою новеньку ніжно-рожеву коктейльну сукню з кружевом. Це я нещодавно зробила собі такий подарунок, коли виїздила за покупками у місто. І очевидно недарма. Тож проблема вбрання відпала сама по собі. Залишався транспорт. Відшукавши візитку знайомого балакучого таксиста, набрала номер. Так, він завтра зможе заїхати за мною о сьомій вечора. Що ж, все було вирішено і із задоволенням ще раз поглянувши на красиву сукню, повернулася до роботи.

   Наступного вечора, витративши чи мало часу на приведення себе до ладу, я стояла перед дзеркалом у вітальні і милувалась своїм відображенням. Сукня доходила мені до колін і красиво обрамляла фігуру не надто її обтягуючи. Вперше я узула туфлі на високому каблуку, перед цим звісно довго тренувалася у них ходити по своїй кімнаті. Волосся залишила розпущеним. Світлими хвилями воно падало мені на плечі. Зверху на сукню одягла літнє чорне пальто, яке швидше нагадувало задовгий піджак, що вважалося зараз дуже стильним. Вперше, за час перебування тут я нанесла косметику. Тому й так незвично було дивитися на дівчину у дзеркалі. Вона видавалась мені якоюсь незнайомкою.