РОЗДІЛ 49

   Оскільки вечерю можна було не готувати, я вирішила зайняти себе письмом. Я писала від руки, а потім відсилала додому поштою, щоб мати читала все це Софійці. Натомість отримувала дончині малюнки на яких герої моєї повісті наче оживали і повертались до мене з обличчями, руками та ногами такими, якими їх бачила дитяча уява. Я вигадувала наступну історію і знову лист летів до маленького адресата. Ось і зараз зібралося вже кілька сторінок, які слід відправити. Переглядаючи недосконалі малюнки, наче намагалася ними надихатися на наступні історії.

   Я згорнула усе до купи і перебралася у вітальню. Дім був порожній, покинутий, то чому тіснитися у вузькій комірчині? Розложила аркуші по маленькому столику, а сама зручно вмостилась на дивані. Спочатку було важко зосередитись, думками поверталася до Максима Вікторовича і Камалії. Уявляла як він її цілує і ставало чомусь огидно. Та врешті решт пригоди маленької дівчинки мене затягнули у ілюзорний світ фантазій і я на деякий час полишила думати про цих двох.

   Я відчула на щоці дотик руки. Легенький, немов подих вітру. А може це лише частина сну? Сон був легкий і красивий. Як давно я не відчувала такого спокою? Ще вочевидь з того часу, коли босоніж бігала м’якенькою зеленою травичкою по долині. Це було багато років тому, у дитинстві. Мої ніздрі вловлювали аромати квітів, а до вух долітав спів пташок. І ось дмухнув приємний вітерець і знову цей ледь відчутний дотик. Та ні, це не частина тієї ідеалістичної картини, це щось інше.

   Прокинувшись остаточно, повільно розплющила очі. Поряд на дивані, де я очевидно заснула сидів мій господар і уважно читав мою писанину. Час від часу він посміхався, а потім знову робив серйозний вираз обличчя. Чоловік настільки був поглинутий читанням, що й не помітив як я на нього дивлюся. Що ж робити? Прикинутись сплячою чи подати голос? Не думала, що він сьогодні повернеться, адже його подруга не з тих хижачок, що впускають хорошу здобич.

• Ви знаєте, досить непогано. – перебив чоловічий голос мої міркування.
• Як, ви бачили, що я прокинулась і мовчали? – обурилась я.
• Ох, який же я не вихований, вибачте!

   Раптом, згадавши остаточно, де знаходжуся, зрозуміла, що вибачитись слід мені. Швидко піднялася і почала збирати папери:

• Пробачте, я думала ви сьогодні вже не повернетесь.
• І це дало вам право розлежуватись на моєму дивані?

   Я завмерла з купую листків в руках, не знаючи що на це відповісти.

• Та жартую я, заспокойтесь!- він узяв мене за лікоть і змусив сісти назад на диван. – І чому ви сьогодні мене не чекали?
• Ну, я відчувала себе геть розгубленою,- ви поїхали разом зі своєю дівчиною і я подумала, що залишитесь у неї на ніч…
• Це Камалія моя дівчина? Ні, ми з нею лише добрі друзі. Вона відома модель, зараз працює у Франції. Коли я приїжджаю в Париж, вона завжди влаштовує мені радужні прийоми, але ми не зустрічаємося.

   Його відповіді я сильно зраділа, хоч і ніяким чином цього не показала. Мабуть, я геть розум втратила, якщо хвилююся через господареві відносини з дівчатами. Щоб якось відволіктись і не показати свого хвилювання, почала складати по порядку списані сторінки.

• А що це ви пишете?
• Та так, нічого.
• Не соромтесь, скажіть. Я тут трішки зачитався, поки ви спали і мені сподобалось.
• Це для моєї доньки. Коли ми були разом, я часто їй розповідала вигадані історії. Тепер от записую і відсилаю поштою, а батьки їй уже читають.
• Тобто це все ви вигадуєте самі?
• Так.
• А ви не думали про те, щоб усе це видати?
• Видати? Ви маєте на увазі книгу?
• Книгу для дітей.
• Ну що ви? Яка з мене письменниця? Я просто пишу для своєї доньки.
• І пишете доволі непогано. І взагалі…- він раптом нахилився до мене вочевидь з наміром поцілувати.
• Що ви робите? – я вскочила з дивану, обачно відійшовши на кілька кроків, чоловік продовжував сидіти на місці.
• Пробачте, мені не слід було…
• Не слід. Я ж лише ваша прислуга. Не забувайте будь ласка про це. Якщо вам забажалось розваг, то це не до мене.
• Ви не вірно мене зрозуміли. Ліно, ви мені дуже подобаєтесь. Я не розумію, чому мене до вас так вабить. Коли я поруч з вами, перестаю себе контролювати…
• Прошу вас, досить! Ви випили і самі не розумієте, що говорите. Які у вас можуть бути почуття до бідної служниці? Я пропоную все забути і завтра вдати, що нічого такого не було, адже останнє чого б я хотіла, це втратити роботу. Ви не забули, що завтра виписують вашу тітку? На добраніч!
• Ліно, зачекайте!

   Я швидко розвернулась і пішла до своєї кімнати, не наважившись підійти до столу, щоб зібрати свою писанину. Боялась, що другій його спробі вже не зможу впиратись. Його дихання, що на якусь мить ковзнуло по моєму обличчі, обпекло мене, наче вогнем. В середині палало досі не віддане полум’я. Такого я раніше ніколи не відчувала. Зачинивши за собою двері, притислася спиною до них зсередини. Серце так шалено стукало, що здавалось зараз вискочить. Він навіть не торкнувся мене, а я вже ледь жива. Що б було, коли чоловікові би вдалося задумане, я й не уявляла.

   Отже, інтуїція все таки не підвела і я не вигадала усі ті його погляди. Та що мене чекає, якщо я піддамся на його залицяння? На довго мене йому вистачить? День, два, тиждень чи може навіть місяць. А що далі? Я скажу тобі, Ліно, що далі. Він побавиться з тобою, як з екзотичною цяцькою, яку соромно показати на людях, а коли ти йому обриднеш, просто звільнить і у ту ж мить забуде про твоє існування. Мене безумовно вабить до нього, але чи варте це того, щоб втратити роботу, його повагу і стовідсотково прихильність такої хорошої жінки, як тітка Тома? Ні, це почуття слід негайно вбити, доки воно не пустило свої цупкі корені у мою душу, бо ж як наслідок матиму нестерпні страждання.