РОЗДІЛ 45

   Коли наступного ранку я прокинулась, то не одразу зрозуміла, де знаходжуся. Зазвичай мене будила Софійка, тому перша моя думка була про неї. Невже донька ще спить? Та розплющивши очі кілька секунд розглядала незнайомі шпалери ніжно – рожевого кольору і білу стелю з люстрою по середині. Пам’ять почала повертатись і я зрозуміла, що знаходжуся у домі мого роботодавця. Поглянула на годинника. Шоста ранку. Піднявшись з ліжка підійшла до вікна. На дворі вже було світло і це дало мені змогу у повній мірі насолодитись краєвидом. Те, чого я не могла побачити вчора, адже це знаходилось позаду будинку, сьогодні відкрилось мені у повній своїй красі. Великий басейн, вимощений мозаїкою. Як я пізніше розгледіла, мозаїкою були викладені сценки античності. Навколо басейну гіпсові колони та статуї. І все у тому ж самому античному стилі. Кілька лежаків, які знаходились під легким навісом з білої тканини, що гойдалася від поривів вітру. Високий паркан щільно закривав усю цю красу від світу. Маленька частинка раю, ось що це було. Я завмерла від небаченої досі краси і отямилась лише тоді, коли почула стук у двері.

• Ліночко, прокидайся! Я чекаю тебе на кухні. – почула із-за дверей.

   Це змусило мене остаточно згадати, де я знаходжуся і головне для чого. Тому швидко одягнувшись, і ще раз глянувши за вікно, вийшла з кімнати.

   На кухні вже на повну хазяювала тітка Тома. На плиті щось варилось, чайник кипів.

• Доброго ранку! – привіталась вона. – Що будеш каву чи чай?

   Помітивши мою нерішучість, жінка посміхнулась і узявши мене за плечі, посадила за стіл.

• Не хвилюйся ти так. Звикнеш. Спочатку я казатиму тобі, що слід зробити, а коли вбудешся, сама знатимеш свої обов’язки. Але спочатку сніданок. Зазвичай, я готую Максиму вівсянку, інколи він просить млинців чи яєчню. Ти якщо бажаєш, можеш готувати собі окремо, або ж їсти разом з нами те, що приготую я.
• А хазяїн проти не буде? – здивовано запитала я.
• Та ні. Він сам наполягає на цьому, оскільки людина демократична. А називати його ліпше Максим Вікторович, бо «хазяїн» звучить, наче ми знаходимось у якомусь гаремі арабського шейха.
• Зрозуміло. А коли прокидається Максим Вікторович?
• О шостій, інколи і раніше. Зараз він бігає, потім спортзал, який у нас знаходиться у підвалі. Приймає душ і близько сьомої приходить снідати. Після сніданку їде на роботу.
• А де він працює?
• Чим він тільки не займається. І фірми там якісь у нього і магазини. Ще й волонтерську організацію створив. Збирає кошти хворим дітям і сиротам. Тому ти маєш розуміти, що боятися його не варто. Сумлінно виконуй свої обов’язки і все буде гаразд. Маю надію, що я не дарма за тебе поручилася?
• Я вам безмежно вдячна за це і надіюсь, що не підведу.
• Я теж надіюсь. А тепер допоможи мені накрити на стіл. Максим завжди пунктуальний і вимагає цього від інших.

   Ледь встигли ми все приготувати, як до кухні швидкими кроками зайшов чоловік. На ньому був літній піджак, одягнений просто на футболку, правда уже без качок,і джинси. Узутий він був в легкі мокасини. Враховуючи його фігуру, все сиділо на ньому ідеально. Я хотіла непомітно роздивитися його та не наважилась затримувати на ньому погляд більше секунди.

• Добрий ранок! – кинув він, сідаючи до столу. Тітко Томо, як ваше здоров’ячко?
• Все добре, синку. Вже кілька днів, слава Богу, серце не турбує.
• Це добре. А як ви, Ліно? Чи краще вас називати Анна Семенова?

   Я відірвала очі від тарілки з вівсянкою, куди дивилась відколи він зайшов до кухні і не сміливо поглянула на нього:

• Ні, ліпше називайте мене просто Ліною. Дякую, що поцікавились. У мене все гаразд. Ваша тітка люб’язно допомагає мені ввійти у курс справ.
• Зазвичай я не змінюю прийнятих мною рішень. Мені не подобається, коли мене дурять. Тож у вас буде лише один шанс довести, що узяв я вас не дарма. Дякуйте за це цій жінці, він показав ложкою на свою тітку. – Надіюсь, що це був перший і останній обман між нами.
• Будьте певні, що такого більше не повториться,- поспішила завірити господаря я.

   Надалі сніданок проходив у мовчанці. Лиш було чутно постукування ложок і сьорбання кави з чашок. Поснідавши, чоловік подякував і поцілувавши тітку Тому, вийшов з дому.

   Коли двері за ним зачинилися, я відчула безмежне полегшення. Хоча жінка говорила, що боятися його не варто, відчуття страху мене не покидало. Весь час здавалося, що він зараз скаже забиратися мені геть і зачинить перед моїм носом двері. Мабуть, мені краще їсти окремо і таким чином зменшити можливі зустрічі з ним до мінімуму. Не думаю, що багато втрачу, адже я відчувала які холодні, недовірливі погляди кидає він у мою сторону.

   Ми прибрали зі столу і я напросилася помити посуд. Після цього жінка вирішила провести мені екскурсію домом та розповісти про мої обов’язки:

• Вибери собі по кімнаті на кожен день,- говорила вона, поки ми піднімалися сходами нагору. – Кухню і вітальню слід прибирати кожного дня, а інші через три. Зі своєю кімнатою я справлюсь сама. Кімната для гостей готується перед їх приходом, а так зазвичай, вона зачинена. Це спальня Максима,- жінка відчинила двері до просторої кімнати у чорно – білих тонах.

   По середині стояло велике дерев’яне ліжко, чорного кольору, по обидва боки від нього дві невеличкі білі тумбочки , на яких два чорні світильники. Справа білий комод, над яким висіло чорне квадратне дзеркало. Замість килима паркет, що відтворював шахову дошку. Обабіч ліжка знаходились двері, які вели до ванної у тому ж стилі.

• У Максима окрема вбиральня,- продовжувала тітка Тома. – Тут слід теж притримуватись чистоти. Балкон,- жінка відсунула тюль і відчинила скляні двері.