РОЗДІЛ 41

   Нажаль, Аня не помітила ніякого прихованого сенсу в діалозі між екс подружжям.

• Начиталася своїх романів, от і вигадуєш тепер,- найшлася вона.
• Нічого я не вигадую. Кажу тобі, що не все так категорично, як тобі здалося. Вони перекинулись іскристими поглядами. Хіба ти не помітила?
• Це було до чи після того, як вона сказала йому забиратися?
• Прийде наступного разу, прослідкуй за реакцією Катерини Василівни і все зрозумієш.
• Теж мені психолог. Може він більше не прийде.
• Прийде, куди він дінеться.

   І справді наступного дня чоловік прийшов знову. Цього разу з не менш красивим букетом польових квітів. Звідки йому вдалося їх дістати. У нас такої краси ніде не знайдеш. Я вже була у магазині. Ну як мені пропустити таке? Тай слід було довести Ані свою правоту, інакше спільника ніколи не знайти.

• Катерина Василівна, до вас прийшли, - погукала дівчина, адже хазяйка саме була у своїй комірчині, яку гордо називала кабінетом.

   Жінка вийшла і завмерла у дверях. Я ж непомітно щипнула Аню, показуючи, щоб та уважно слідкувала за поглядами.

• Здраствуй! Я подумав, може ми сьогодні зможемо продовжити нашу розмову. Дай мені хоча б можливість сказати.
• Ти думаєш сьогодні твоя зрада виглядає якось по іншому, ніж учора і всі роки до цього?
• Я думаю, що нам слід поговорити наодинці.

   Я у цьому була з ним солідарна, тому схопивши Аню за руку, попрямувала у напрямку виходу. Не забула і перевісити табличку. Тепер вивіска свідчила, що магазин зачинений.

• Перепаде ж тобі потім,- залякала мене подруга, звільнившись нарешті від моїх пальців.
• Нехай. Але щось мені підказує, що наодинці розмова клеїтиметься краще. Ходімо, прогуляємося.

   Ми гуляли більше години, переконуючи себе, що коли повернемося, поліція не буде стояти над трупом, а нашу хазяйку не везтимуть в кайданках у відділок . Підійшовши до крамниці,помітили, що вивіску так і ніхто не повернув іншим боком. Цікаво, там є ще хто живий? Я обережно зазирнула через скло і примружила очі, щоб хоч щось розгледіти. В середині панувала тиша. Та чи добрий то знак? Я довго вдивлялась і нарешті натрапила на силует посеред магазину. Придивившись уважніше, зрозуміла, що це. Я повільно відійшла від дверей і присівши прямо на порозі, задоволено усміхнулась.

• Ну що там? Що там?- Аня схопила мене за плече.
• Думаю, там все гаразд.
• Не знущайся з мене, скажи що ти побачила.
• Нічого особливого, просто побачила, як Катерина Василівна цілується зі своїм колишнім.
• ЩО?- здається дівчина мені не вірила. – Як таке може бути? Хіба вона його не ненавидить?
• Одним словом - кохання. Не збагнеш, поки не перенесеш на собі.
• Я теж кохаю свого чоловіка, але щоб пробачити таке…
• Аню, кому як не тобі їх зрозуміти. Твій чоловік теж прийняв тебе з твоїм кошмарним минулим і не відцурався, як дізнався все. На це здатен, лише той, хто любить по справжньому.
• І звідкіля у тобі стільки мудрості?- підколола дівчина.

   Я знизала плечима і посміхнулась.

   Ми посиділи ще з пів години, допоки двері нарешті відчинилися і з середини вийшов чоловік. На його обличчі грала щаслива посмішка. Тепер можна зайти до магазину, що ми й зробили.

   Катя сиділа біля столика і роздивлялась свої руки. Волосся, яке вона незмінно вже стільки років стригла під каре, спадало на обличчя і не дозволяло нам побачити її настрій. Я вважала, що вона мала б щасливо посміхатись, як той чоловік, що щойно вийшов. Та схоже у неї залишилися інші враження після зустрічі.

• Чому ви такі сумні?- запитала я, відчуваючи провину за те, що так безсовісно втекли.
• Він мене поцілував. А ще запропонував їхати з ним до Америки і спробувати все спочатку.
• А ви що?
• Я боюсь наступити на ті ж самі граблі. Знову обпектися і все втратити.
• Катерино Василівно, дозвольте запитати?- жінка кивнула, після чого я продовжила:- У вас залишилися якісь почуття до вашого колишнього чоловіка?
• Весь цей час я думала, що крім ненависті нічого. Та коли побачила його через стільки років, зрозуміла, що ще досі його кохаю. А можливо, я просто люблю наші спогади. Одним словом, я дуже заплуталась.
• Скажіть чесно, ви відчули хоч краплю радості від зустрічі з ним?

   Жінка якось дивно на мене поглянула, наче сама щось щойно збагнула і була здивована з цього.

• Мабуть, але яке це має значення?
• Ви прагнули зустрічі одне з одним весь цей час. Нікого більше не зустріли, що для такої жінки як ви досить дивно. У вас беззаперечно купа шанувальників, та нікому з них ви не дали жодного шансу. Може, слід задуматися, чому ви досі одне одного так і не відпустили?
• Про що ти говориш, Ліно?
• Про те, що цей чоловік все ж таки ваша доля і слід дати собі шанс на щастя, відпустивши минуле.
• Не знаю, що й сказати. В голові така каша. Мені потрібно все добре обміркувати.

   Жінка узявши свої речі і ключі від машини пішла, попрощавшись помахом руки. Що ж поміркувати є над чим. Прощення штука серйозна. Лише сильні люди здатні на це. Слабким більше притаманно усіх навколо звинувачувати.

• Що ти робиш,Ліно?- одразу ж напала на мене Аня, як за хазяйкою зачинились двері.
• Не зрозуміла.
• А слово Америка тобі ні про що не говорить? Якщо вона виїде до США, що тоді буде з нами?
• Я теж би не хотіла, щоб вона так далеко переїздила, але якщо це її доля, нехай прямує за нею.
• Вона неодмінно продасть магазин і такої атмосфери тут більше не буде. А якщо не сьогодні, завтра твої надходження припиняться, то й тобі доведеться іти працювати. Чи не пошкодуєш тоді, що так настирливо випроводила Катю в обійми екс чоловіка?
• Ти зараз міркуєш егоїстично. Якби я тебе не знала, то подумала б, що ти не бажаєш їй щастя. Але я розумію, що це в тобі говорить страх перед можливими змінами, тому не ображаюсь.
• Я не хочу її втрачати,- зізналась дівчина.
• Я теж,- зітхнула я.