Іноді доля наче глузує з нас. Вона не припиняє доводити безглуздість наших переконань і упереджень. Хто сказав, що завтра ти не зробиш того, на що сьогодні дивився з насмішкою? Зазвичай так і стається. Ти впевнений, ніколи не вкрадеш, не вб’єш,не зрадиш, а вона стоїть десь поруч і береться за живіт від сміху, при цьому бурмочучи собі під носа щось на кшталт: « Ти серйозно? Ну, ну, погляньмо на це!»
І ти обов’язково переконаєшся, що доля не визнає принципових людей, які ніколи не міняють своєї думки, полює на них, переслідує, а після обов’язково доведе хибність твоєї теорії. Ось такі справи. Перевірила на собі цю теорію і наша спільна знайома.
Якось ми вкотре сиділи у магазині, чаюючи. Я відвела доньку в садочок і забігла до дівчат потеревенити. І як це завжди бувало – затрималась. Аня розповідала про своє сімейне життя, а Катерина Василівна про бізнес – плани на майбутнє, я ж скаржилась на батьків, які знову взялися за старе і діймали мене тим, чому у Софійки ще й досі немає батька і чи я зібралась до старості з ними жити.
Аня почала дзвінко сміятися, а Катя критично махати головою.
Раптом нашу розмову перервав звук дзвіночка, що сповістив про прихід відвідувача. Ми всі троє інтуїтивно повернули голови до дверей і ахнули від захвату, адже весь вхід зайняв величезний букет червоних троянд. Їх було щонайменше з сотня і всі як одна наче змальовані з картинки. Довгі, зелені ніжки робили букет ще величнішим. За букетом виднілися чоловічі ноги в чорних брюках та елегантних туфлях. Гість намагався просунутись до середини і при цьому схоже дуже боявся пошкодити квіти.
Зненацька Катерина Василівна вскочила з місця, та так несподівано, що пластмасовий стілець відлетів у бік.
Та схоже жінка вже її не слухала. Вона мовчки стояла і спостерігала як величезний букет поволі просувається у нашу сторону та не робила жодного поруху з місця, щоб хоч якось допомогти бідоласі.
Чоловік зупинився і відсунувши в сторону букет, краєм ока глянув на нас, після на неї. Він був не високого росту, але доволі симпатичним блондином з синіми очима та повними губами. Скажу, що жінки таких не минають. Так і хотілось підвестися, щоб допомогти йому. Але очевидно в Катерину Василівну переповнювали інші бажання. Тож нам з Анею, яка уже потрапила під його чари, залишалося лише мовчки спостерігати як далі розвиватимуться події.
Гість нарешті опустив квіти і зупинився перед Катею:
Жінка поставила руки в боки, прийнявши загрозливу позу. Всім своїм видом вона показувала, що ця розмова її дратує:
Ми продовжували мовчки витріщатись на не бажаного гостя, звісно вже здогадавшись хто це такий. Мені здавалось, що нам би слід піднятися і вийти та тільки я це спробувала зробити, як Катерина Василівна кинула на мене такий вбивчий погляд, що за долю секунди прицвяхував мене до місця. Чоловік тим часом вочевидь зрозумів, жінка не залишиться з ним на одинці, тому вирішив продовжувати при свідках: