РОЗДІЛ 34

   Швидко біжить час, а ми для всесвіту лиш миттєві спалахи світла у просторах безкінечного космосу. Софійка з кожним днем пізнавала щось нове і незвідане. А після того, як почала повзати, сталося це у шість місяців, її вже важко було зупинити. Чи могла цікавість дівчинки обмежитися однією кімнатою? Аж ніяк. Їй потрібно було все досліджувати, все куштувати на смак. Чим вона і займалась зранку до вечора, нервуючи при цьому свою бабусю. Я вже не раз задавала собі питання, чи дійсно малий Сашко заважав своїй тітці, чи можливо власній матері? Жінка зрозуміла, що малий обмежує її свободу і відправила до батька?Та по сей день знаходиться у пошуках свого щастя, але ніколи його не знайде, бо наше щастя у нас самих, а не у комусь.

   Коли дівчинка випадково зачепила старий комод, що понуро стояв у коридорі, очікуючи доки його відправлять на смітєзвалище, звідти звалилась не менш стара ваза. Зчинився грандіозний скандал. Зачувши звук розбитого фарфору, Раїса Петрівна вискочила з кімнати, де очевидно дивилась свій улюблений бразильський серіал і почала нестерпно голосити. Я вибігла з кухні, уявивши собі найгірше. А для мами маленької дитини, для якої світ вертиться виключно навколо цієї дитини, уява одразу ж подає картинки близькі до апокаліпсису. Та коли я побачила, що Софійка сидить з обламком вази і облизує його, тоді як свекруха голосить над останками, мене розібрала лють:

• Невже ви не бачити, що дитина може поранитись?- запитала я, відбираючи шматок фарфору у малої.
• Ти поглянь, що твоє дітисько наробило! Знаєш скільки ця ваза коштувала? Мені рік доведеться працювати, щоб віддати сестрі за не гроші.
• Ви дійсно такі, чи придурюєтеся? Не розумієте, що Софія могла нашкодити собі цим?

   Та стояла з уламками в руках і пускала сльозу. Більшої відрази я до неї ще не відчувала.

• Що ж тепер мені робити?
• Лікуватися не пробували? – пробурмотіла собі під носа відносячи дитину до кімнати.
• За що мені ці негаразди?
• Облиште драматизувати,- обірвала її поганеньку акторську гру. – У мене все одно грошей немає щоб з вами розрахуватись. Але я переконана, що ви переоцінюєте цінність цієї вази. Якби вона була така коштовна, ви б неодмінно її уже продали.

   Жінка висипала друзки назад на підлогу, де ті розбилися на ще кілька шматків і пішла до своєї кімнати, крикнувши з зачинених дверей:

• Прибереш усе!

   Я пішла до своєї кімнати, де мені довелось заспокоїти доньку, адже вона налякалась шуму, а може наших криків, лише після цього узялася підмітати уламки.

   Сумно було дивитися на цю жінку. Безкінечно нервова і чимось не задоволена. Чого їй не вистачає? Завжди потрібно зчинити скандал . Можливо в неї така реакція лише на мене, не розумію.

   Нагодувавши дитину, вирішила піти з нею прогулятися, а то ще чогось наговорю зайвого. Хоч на вулиці було страшенно холодно і іти зовсім не хотілось. Нехай, може мороз допоможе охолонути нервам. Вийшовши на площадку ледь не зіштовхнулась з сусідкою, тьотею Нюрою, яка саме виходила зі своєї квартири. Літня, добра жінка лише з єдиним недоліком – іноді любила підслуховувати. Та мабуть цим займається багато стареньких, адже це одна з небагатьох розваг доступна їм якщо враховувати пенсії. Так і тьотя Нюра вважала себе героїнею романів Агати Крісті міс Марпл. Вона і зовні чимось була на неї схожа: маленька, прутка, з блакитними цікавими очима. По моєму виразу обличчя жінка одразу ж здогадалася, що щось сталося:

• Що, знову Раїска чудила?- поцікавилась стара.
• Софійка вазу антикварну розбила,- зізналась одразу ж я.

   Спочатку стара мене трішки насторожувала. Обминала її десятою дорогою, особливо після того, як Сашко з матір’ю глузували з неї, розповідаючи що та божевільна. Але зіштовхнувшись з нею кілька разів у дворі і порозмовлявши не знайшла у ній і краплі божевілля, лише гостре почуття гумору, що неабияка рідкість у її віці. І ось слово за слово і ми вже стали приятельками, якщо можна приятелювати з такою великою різницею у віці. У чому я була впевнена, так це у тому, що тітка Нюра більше любила мою доньку, ніж бабуся і татко разом узяті. Коли доводилось сходити до магазину чи у інших справах, малу відносила до неї, бо просити в Раїси Петрівни справа марна. Вона неодноразово пропонувала мені залишити Софійку у неї, щоб помандрувати Києвом, я ж щоразу відмовлялась.

• Як? запитувала літня жінка. – Як можна знаходитись у такому величному місті і не мати бажання помилуватися його красотами та історичними пам’ятками . Поспішай, голубко моя, поки ці ненажерливі можновладці ще не позабудовували своїми Вавилонськими вежами кожен клаптик цієї святої землі.
• Звісно, в мене є бажання поїхати на екскурсію та Сашко весь час зайнятий. Каже, що як знайдеться вільний день, поїдемо. Та й Софійка ще зовсім крихітна. Куди її на довго залишати? Весь час їсти просить.
• От, найшла кого дожидатися. Той твій Сашко, хай Бог простить, ще той негідник. За стільки часу не те що на екскурсію, а й у кафе тебе не зводив.
• Я ж вам казала, він складає гроші, бо хоче відкрити власну справу.
• Ну, ну,- похитала головою тітка Нюра.

   Ось і зараз, на площадці вона знову мене захищала. Хоч і розмовляла тільки здогадками. Наче намагалася на щось відкрити очі, але конкретних фактів не надавала.

• Антикварна ваза, кажеш? Якби та посудина принесла хоч якунебудь цінність, її б давно в тому домі не було. Повір мені. Ліпше дай я потримаю цього ангелочка поки ти зноситимеш візка.

   Я передала їй дитину, яка охоче пішла до неї на руки, при цьому пускаючи бульки від задоволення і поки та з нею сюсюкалась скотила коляску і залишила під під’їздом.