РОЗДІЛ 30

   Та я його не слухала. Накинувши на плечі куртку, що ледь мене обставала, схопивши сумку, вибігла з магазину.

- Одягнися хоча б! - почула вслід від Ані.

   Мені ж було байдуже. Швидше б звідси. На вулиці ішов красивий, пушистий сніжок, повільно призимляючись на ще не промерзлу землю. Бігти було не найкращим варіантом, не хотілось опинитися в травмпункті.

   Якого дідька він приперся? - думала я. Що йому потрібно? Да, мабуть слід було його вислухати.Хоча, яке це вже має значення?

   Позаду почулися кроки. Невже пішов за мною? Повертати голови не стала, лише прискорила ходу.

- Ліно, зачекай, будь ласка!

Все ж таки пішов.

- Чого тобі від мене треба, Саш? - я не зупинялася і хлопець пішов поруч.

- Я напевно маю вибачитись за те, що так довго мовчав.

- Тобі не потрібно вибачатись. І взагалі мені від тебе нічого не потрібно. Даремно я відправила ту есемес.

- Це я не повірив у правдивість того, що там написано. Тепер бачу, правда. І поскільки я батько, то може ми спробували б налагодити відносини.

- Послухай мене, Сашко,- я зупинилася і глянула на нього знизу вгору,- я не тримаю на тебе зла. Ти маєш власне життя, а я власне і це нормально. Мені не потрібно від тебе, ні жалості, ні каяття. Те відчуття, яке дійсно робить людей щасливими - це любов. Її у нас немає. Хоча довгий час я думала, що все таки є. Тож повертайся до своєї дівчини і будьте щасливі.

- Ми розійшлись,- зізнався хлопець.

   Так, я відчула маленьке злорадство. Зовсім крихітне.

- Співчуваю,- не зовсім щиро сказала я.

- Може ми спробуємо...

- Це навряд,- перебила хлопця, здогадуючись, що він хоче ляпнути.

   Я розвернулась і пішла далі, кинувши через спину:

- За мною іти не потрібно.

   Ось так може бути. Буває, що люди повертаються у твоє життя, а ти при цьому нічого не відчуваєш. Я знаходилась не в дуже сприятливій ситуації. Незабаром має народитися дитина і грошей дуже бракуватиме. Мала б радіти, що Сашко хоче приймати участь у цьому, але відчувала лише байдужість. Можливо, мені слід було погодитись хоча б на фінансову допомогу для дитини? Гордість гордістю, а їсти,  як то кажуть, хочеться завжди.

   Через кілька днів з'ясувалось, що Сашко не збирався відступати, як я очікувала. Прийшовши додому з роботи, застала його в хаті разом з батьками, де вони про щось бесідували. Повірити не можу, як змінився настрій мами. Вона по дурнуватиму шкірилась і пропунувала безкінця щось гостю, не дивлячись на те, що біля нього і так стояло повно тарілок. Батько теж нервово посміхався, коли побачив мене вскочив з дивана і чуть не силою підвів до них.

- А ось і Ліна,- якось дивно було чути, що він говорить.- Чому ж ти дочко, не зізнавалась нам, що ви вирішили з Сашком розписатись. Ми б з матір'ю підготувались. Яке не яке свято би зробили.

   Я витріщилась на хлопця, який спокійно витримав мій погляд, наче все це було правдою. Поглянула на батьків, що схоже знаходились в ейфорії. А може він їх загіпнотизував до мого приходу?

- Але це не...

- Діти мої, ми такі за вас щасливі! - перебила мене мама.- Ми щойно розмовляли з майбутньою свахою, вона приїде на розпис, а сват у неділю колотиме порося.

- Божевілля якесь! - у мене почався нервовий сміх.- Ви що тут подуріли поки мене не було?

- Здається, нам потрібно усамітнитись. - Саша піднявся і потяг мене за руку до іншої кімнати.

- Що ти тут влаштував? - я висмикнула руку, як тільки зачинилися двері.

- Послухай мене!

- Ще чого? Забирайся звідси геть!

- Та заспокойся і послухай хоч хвилину,- він схопив мене за плечі і трусонув кілька разів. - Отак краще,- сказав він, коли я перестала пручатись. - Ти бачила як батьки твої зраділи, коли дізнались, що ми хочемо розписатися?

- І що з того?

- А те, що ти можеш зробити щасливими не тільки їх, а й себе. Подумай. що ти втрачаєш? Я пропоную тобі вийти за мене заміж і поїхати зі мною до Києва. Дай шанс собі і дитині на інше майбутнє. Що чекає вас тут?

- Але навіщо це тобі, не розумію. Ти ж мене навіть не кохаєш.

- А якщо кохаю?

   Я поглянула у його очі, намагаючись знайти там відповіль. Чи щирі його слова?

- Це дуже несподівано. З'явився як сніг на голову. Я маю подумати. Може залишиш мене одну?

   Коли він нарешті вийшов, я опустилась на килим і почала гладити живота.

- Спокійно моє маленьке, спокійно! Нам потрібно добряче про все це подумати.

   Малюк почав товктися ніжками, ще коли я зайшла до хати і побачила " щасливе" сімейство. І навіть зараз він продовжував крутитись викликаючи дискомфорт.

   Отже, чому я не пригаю від радості? Мені ж заміж запропунували вийти. Невже це так погано? Ні, не погано, швидче підозріло. За стільки часу не було, ні слуху, ні духу. І ось маєш. Дивне в нього кохання, нічого не скажеш. Та годі думати про нього, час подумати про себе. Що я відчуваю до Сашка? Я стільки часу намагалася викинути його з голови, що зараз сама не знаю чи там щось залишилось. Чи багато я втрачу, коли пристану на його пропозицію? Доведеться переїхати у столицю, де я нікого не знаю. Тут у мене з'явилось яке не яке життя, хороші подруги і в "Мандаринці" не погано працюється. Але це поки що. Коли народиться дитина, я працювати не зможу. Та й є шанс, що в дитини буде батько. Хіба це не головне?

   Я страшено боялась і водночас хотіла щось змінити у своєму житі.

- Я згодна,- відповіла хлопцеві, коли той повернувся,- але є одна умова. До народження дитини я залишуся тут.

- Гаразд. Та я не зможу так довго тут знаходитись. Мені запропонували чудову нову роботу. Після розпису доведеться повернутися до Києва, а приїхати я зможу тільки перед родами.