РОЗДІЛ 28

 - Навіть не думай про це! - Катерина Василівна нервово міряла кроками підлогу магазина. - Я не дозволю тобі цього зробити! Ти не розумієш як це картати себе за те, чого вже не в змозі змінити.

- Чому ж ? Розумію,- я сиділа перед нею на табуреті, мов провинившаяся учениця, положивши руки на коліна.

- Повір, все, що ти вчинила до цього, ніщо в порівняні з тими стражданнями, які ти відчуєш, зробивши задумане.

   На ній була класична чорна спідниця - олівець, що щільно облягала стегна і біла блузка, заправлена в середину. Вигляд вона мала діловий та ефектний, поставивши руки в боки і проходячись туди сюди.

   Після того, як я розповіла їй про своє положення і що з цим збираюся робити, жінка лютувала і всяко намагалася мене відговорити та я стояла на своєму:

- Що я робитиму з дитиною?Ще й без чоловіка. Люди в селі зацькують, шльондрою називатимуть. Яка доля чекає на цю дитину з такою матір'ю? Ні, я не зможу. Якби бути такою сильною як ви. А то що? Уявляю як батьки зрадіють, що донька в подолі принесла. Вони не приймуть цього, розумієте?

- Ліно, заспокойся! - вона, узявши стільця, сіла навпроти мене.- Ти не розумієш про що торочеш. Звісно, це все шок, але час вже змиритися. Якщо ти зараз зробиш аборт, не відомо до яких наслідків це приведе. Але головне не це. Коли ти візьмеш своє дитя на руки, то зрозумієш, що у житі немає нічого ціннішого, прекраснішого і значимішого. Ні злі язики сусідів, ні відсутність матеріальних статків чи чоловіка не завадять тобі лелеяти своє дитя.Якщо батьки не зрозуміють, ми знайдемо, де тебе пристроїти. Всім чим зможем, допоможемо. А щодо майбутнього батька, він вже знає, що скоро стане щасливим татусем?

- Звісно, ні,- обурилася я. - Не думаю, що його зацікавить така інформація. У нього своє життя, в якому місця для нас не найдеться.

- Розумію твою злість, але ти мусиш його сповістити. Він має право знати, а що з цим робити, хай вирішує сам. Тоді це вже буде не на твоїй совісті. Зроби це заради дитини.

- Я ще не вирішила, родитиму чи ні.

- Звісно, родитимеш. Ти не Бог, щоб вирішувати кому жити, а кому ні. І не думай, що розплата когось минає. Так, що менше Його гнівай, а краще повідом горе- папашу.

   Отак за мене було вирішено мою подальшу долю. Слова про підтримку були дуже важливими. Життя змінилось в один момент. Я мріяла стати студенткою, натомість скоро купуватиму пелюшки. Найважчим буде зізнатися батькам. Доведеться пережити їхні крики та розчарування. Чого, чого, а такого вони явно не очікували. Та перед цим слід набрати Сашка. Катерина Василівна права, хлопець мусить знати про вагітність, а як він вчинить, його вибір.

   Я взала до рук телефон і набрала номер. Довго йшли гудки, руки тремтіли. Мені здавалось, що не зможу вимовити і двох слів, але цього не судилося перевірити. Він не взяв слухавки. Тому я просто написала есемес: " Привіт! Вибач, що тубую! Та ніч не пройшла без наслідків. Я вагітна! Мені від тебе нічого не потрібно. Дам раду собі сама. Просто вирішила, що тимаєш знати. Прощавай!"

   Я довго вагалась перед тим,як натиснути кнопку "відправити". Але врешті решт це зробила. Може і додому відправити повідомлення?

Я мабуть ще довго тримала все у таємниці, якби мати одного дня жартома не сказала:

- Ліно, якби я тебе не знала, то подумала, що ти в положені. Щось в тобі наче змінилось. Нудить тебе безкінця, то їсиш незрозуміло що, але такими порціями, мов готуєшся як ведмедиця до зимової сплячки. А ще вираз обличчя якийсь відсторонений. Але ти ж в нас відлюдько, хлопців на дух не переносиш. Тільки той Сашко дурнуватий був у голові. Нащастя він звідси поїхав і не встиг заморочити тобі голову.

- Встиг,- вирвалось у мене.

- Що встиг?- мама відірвалася від шитя і не зрозуміло поглянула на мене.

- Встиг зробити мені дитину.

    Відчуття було наче підірвала гранату, а тепер роздивлялася наслідки. Мати застигла як вкопана, голка випала у неї з рук. Но чеку я вже витягла, назад дороги не було.

- Коли ж би ти встигла? - схоже, вона досі мені не вірила. - Ага, це мабуть тоді, коли в Аньки, блудниці тої ночувала. Знала, що добром ваша дружба не закінчиться. Вона й тебе до того безчинства підсадила?

- Аня тут ні при чому. Вона навпаки намагалася відгородити мене від прихильності до Сашка. Бачила його наскрізь, навідмінно від мене.

- І що ж тепер? Будем няньчитись з цим байстрюком? На чиї це все плечі? Ой лишенько мені!- мама закрила обличчя руками і почала ридати. - Скільки ж ти нам з батьком висказувала, що живем не правильно. Боїмося кращої долі шукати. А сама що знайшла? Наврік хто, чи що?

   Мати піднялася на ноги,скинувши з колін недолатані татові брюки і вийшла з кімнати.

   Мене з'їдав сором. Я завдала матері болю. Та очікувала на більш бурну реацію. Я дійсно неодноразово їм з батьком докоряла, що вони невдахи. Тепер лузером виявилась я. Гіршої долі і годі було бажати. Мати- одиначка, без освіти і перспективного майбутнього, яка ледь зводитиме кінці з кінцями, щоб прогодувати своє дитя.

   Мені хотілося померти, але в утробі є ще одне життя, що не маю права відбирати.

   Батько відреагував ще спокійніше. Він просто перестав зімною розмовляти. Ходив насуплений, відвертаючи голову, коли поруч проходила я. Якби не підтримка Катерини Василівни і Ані, не знаю чи я б видержала все це. Коли проходила повз гуляючих з калясками мамочок, мимовільно їм задрила. Уявляла, яку радість принесла звістка про вагітність їхнім рідним. Як чоловік цілував і кружляв на руках. Як батьки не могли натішитись , що незабаром стануть дідусем і бабусею і будуть няньчитися з внуками. Як щасливий батько забирає сімейство з роддому, даруюччи дружині велечезний букет троянд і коштовну прикрасу.