Ранкове похмілля - ось найгірший початок дня, подумала я, коли прокинулась. Та як з'ясувалось пізніше, це було не так.
Я роздивилась навколо.Зараз кімната виявилася ще менш привабливішою, ніж вночі. Поглянула на Сашка, який міцно спав по інший бік ліжка, обернувшись у протилежну від мене сторону. Він заснув одразу після сексу не сказавши ні слова. Мені ж стільки хотілось розповісти. Здавалось, що після такого люди зближуються, стають ріднішими. Ми мали б довго лежати і дивитися одне одному у вічі. Замість цього хлопець просто повернувся до стіни і захропів. Мої тисячі запитань так і залишилися без відповідей.
Тут я згадала, що сьогодні моя зміна. Вскочивши з ліжка, почала шукати телефон, бо годинника шукати у цій квартирі сенсу не було. Навряд чи такі люди стежать за часом. Знайшла його в сумочці. О, Боже, пів на восьму! Я не встигну. Що робити?
Я набрала Аню, не сподіваючись на те, що вона мене підмінить, просто запанікувала, тому і набрала.
- Алло!- почула хриплий, сонний голос на іншому боці.
- Ань, ти спиш?
- Ні, танцюю. Ліно, ти що сказилася так рано дзвонити?
- Уявляєш, я спізнююсь на роботу...
- Е, ні,- перебила вона мене,- вибачай подруго, але за тебе вийти не можу. Я ледь жива. Ми нещодавно позасинали,- дівчина захіхікала сама до себе, очевидно згадуючи щось приємне.
- Та я не про те. Просто не знаю, що мені робити.
-Подзвони до Катерини Василівни, скажи, що затримаєшся. Нехай вона відчинить магазин.
- Думаєш? Якось незручно.
- Не хвилюйся. Я так не раз робила. Лін,- Аня знизила голос до шепоту,- я бачила, що ти вчора пішла з цим своїм Сашом. У вас щось було?
- Було,- відповіла я, кинувши погляд на ліжко.
- І як?
- Що як?
- От дурненька! Сподобальсь чи ні?
- Не пам'ятаю,- зітхнула я.
В трубці почувся істеричний сміх.
- Ого, подруго, якщо так піде далі, то ти і не дізнаєшся, як це займатися сексом.
Насправді я пам'ятала, але не мала бажання зізнатись Ані, що мені не сподобалось. Все сталось якось напрочуд швидко. І якщо так воно має бути, то навіщо люди цим займаються, я дійсно не розуміла.
- Ліно, - почула за спиною.
Швидко попрощавшись, я поклала слухавку.
- Доброго ранку!- привіталась я, присівши на край ліжка.
- Не такий він і добрий, - скривився Сашко, взявшись рукою за голову. - Але бутилочка холодного пива могла б виправити ситуацію. А ти ще бачу не пішла?
Що? Де ж закохані ранкові погляди, сніданок у ліжко та оберемки червоних троянд? Де ніжні обійми і потоки лагідних слів? Хіба цього всого не має бути? Все геть не так, як малювала моя уява.
Та мені потрібна була не нав'язлива стереотипність, а розуміння того, що я все зробила правильно. Нажаль такого відчуття не було. Очевидно, Сашко реальний і Сашко у мене в голові, це дві різні людини.
- Може повернутися мій друг. Не хотілось, щоб він застав нас тут.
- Я розумію. У таку чисту квартиру запрошують лише особливих гостей, - намагалася пожартувати я.
- Справа не втому,- хлопець піднявся з ліжка і почав шукати свої речі, що у цьому беладі виявилось справою не легкою.- Сьогодні приїджає моя дівчина. Ще чого доброго щось ляпне перед нею.
І тут я зрозуміла, похмілля не найгірше, що може статися з тобою зранку. Куди жахливіше, обмануті сподівання.
- У тебе є дівчина?- про вся випадок перепитала я.
- Так, є,- спокійно відповів хлопець, засуваючи ноги в брюки.- Якщо хочеш, можем ще зустрітися після її від'їзду. Мені все сподобалось.
Я стояла посеред брудної кімнати у чужій квартирі, повністю оголена і вкотре спаклюжена. Згадалася хатина серед лісу, де мене залишили вмирати. По спині пробіг мороз, тіло вкрилося гусячою шкірою. Невже я ще здатна відчувати біль?
Тепер стала зрозуміла його холодність і недосказаність. В чому ж його мені корити? Хіба я про щось в нього запитувала? Чи вивідала його почуття, наміри щодо мене? Ні. Я просто полетіла, мов той метелик до сонця, щоб обпекти крила. Я боялася своїми запитаннями відлякати його, знаючи. що хлопці не дуже люблять, коли на них напосідають. Ось і маєш результат.
- То навіщо тобі була я?
- Мені хотілось завершити те, що я почав на ставкові, але очевидно, хтось справився за мене.- Він простяг сукню, яку знайшов під диваном.- Одягайся, не має часу на слізні з'ясування відносин.
Видерши з рук у нього сукню, швирнула її геть, а після дала Сашкові ляпаса, що той аж позадкував.
- Ти що робиш, ідіотко? Не пам'ятаю, щоб ти сильно протестувала вчора.
- Але ж я думала, що подобаюсь тобі! А ти просто вирішив помститися за відмову?
- Ну, ну, не перебільшуй. Ти мені зажди подобалась. Тіло апетитне і все таке, але у Києві у мене є дівчина. Не думай, що я її кину лише тому, що ми переспали. Я ж нічого тобі не обіцяв.
Не обіцяв. Нічого не обіцяв. Це я чомусь собі вигадала, ніби значу щось для нього. Ось як все може скластися, коли живеш минулим.
Я знайшла сукню і швидко одяглася. Зібравши інші своє речі, попрямувала до виходу. Та в дверях все ж таки повернулась:
- Нічого знати більше про тебе не хочу. Той хлопець, з яким ми пережили стільки чудових моментів, вже давно помер. Це мабуть нормально так чинити у твоєму світі, але не в моєму. Я бажаю вам з дівчиною великого щастя, хоча ви навряд чи його знайдите, якщо будуєте відносини на брехні. Прощавай, Сашко! Сподіваюся, що наші дороги більше ніколи не пересічуться.
Лише на вулиці я дала волю скотитися скупій сльозинці. Пошуки ніжності і ласки привели мене сюди, а не здоровий глузд.