РОзділ 24

   Районний клуб- місце, де молодь вдає із себе крутих і незламних. Де хизуються хто більше вип'є спиртного, де виникають сварки і зав'язуються бійки. Де місцевий бомонд викликає заздрісні погляди, розкидаючись батьківськими грішми. Принаймні таким було моє перше враження, коли я увійшла до середини будівлі, що за часів СРСР була столовкою. Після незначної реконструкції отримала статус нічного клубу з танцполом та баром. Місця виявилось достатньо, щоб розділити зал навпіл. На одній частині знаходилась барна стійка і столики, на іншій місце для танців. Та найбільше враження справляла світломузика, що наповнювала кольорами весь зал.

   Народу було так багато, що до середини ми змушені були протискатися. Мені це не дуже сподобалось. Та столик на нас вже чекав, його зайняли приятелі Ані. Дві пари, які не сильно засмучувались через нашу відсутність. Ми привітались і підсіли до них. Отож, три пари і я. Дуже весело, нічого не скажеш.

   Одразу ж один із хлопців розлив по стаканчиках горілку. Я помахала, що не буду та Аня силоміць запхала стаканчик мені до рук, показавши жестами, що виляє її за комір, якщо я не вип'.ю.

   Робити було нічого. Смак горілки я знала, та ще ніколи за раз стільки у себе не заливала. Пекуча рідина стекла по горлі. Я закашлялась.

- Це її дебют, - сказала Аня, після чого всі почали реготати.

    Відкинувшись на спинку стільця, вирішила роздивитися навкруги. Столиків було й не так багато і за кожним сиділо по шість, вісім чоловік. Попри стіну розмістились кожані диванчики, на яких не було жодного вільного місця. Але танцмайданчик користувався ще більшою популярністю. Яблуку ніде було впасти. Звучала популярна у той час "Chori, Chori", що виконували Arash i Aneela" і всі віддавались ритму музики.

    Я обожнювала музику, слухала її із задоволенням, хоч не відзначалася майстерністю танцювати. Жодне прибирання не обходилось без увімкненого наповну магнітофона. Рухаючись у такт, отримуєш ні з чим не зрівняне задоволення. Але танцювати на публіку, це зовсім інше. Мене паралізував страх від однієї лише думки, що хтось дивитеметься на мої викрутаси.

   Тим часом вже налили по другій і мені знову простягли чарку. Цього разу горілка зайшла легше, одразу ж стало тепло, в голові затуманилось. Я не слухала, про що базікали за столом, адже вражень вистачало. Лише, коли музика затихла і всі зупинились в очікуванні наступної композиції, я прислухалась до розмови, що в основному охоплювала місцеві плітки. Хто, кого, куди і як. Дуже корисна інформація.

   Зазвучали перші ноти нової пісні і по залу покотились схвальні відгуки та дівочі зойки. Це була група "Рефлекс"- "Люблю". Мій столик, як і більшість інших, одразу ж опустіли. З семи чоловік залишилась тільки я.

   Вперше за вечір відчула себе зайвою. Ну що ж! Я довела собі, що можу прийти у таке місце і що це не моє. Мабуть, час уже додому. Піднявшись, я поправила сукню і безнадійно намагалася відшукати поглядом у морі танцюючих Аню, та раптом відчула, що хтось взяв мене за руку. Повернула голову і зустрілася поглядом з Сашком.

- Потанцюємо?- запитав хлопчина.

" Не вмію, не буду, не танцюю!" - я намагалася вибрати щось із цього ряду. але спромоглася лише на коротеньке "так"

   Він повів мене на танцмайданчик, де обнявши за талію, закрутив у танці. Я б мала страшенно хвилюватися, що не вмію цього робити, але спиртне дало змогу розслабитись і насолоджуватись процесом.

- Ти сьогдні дуже красива,- прошепотів він мені у вухо.

- Дякую!

   Невже я спромоглась видавити із себе це слово? Це щось новеньке. А ще, можу навіть посміхатись і страху немає, що хтось кине мене до машини, щоб вивести у ліс.

   Відчуття були дивні, але приємні. Його рука торкалася моєї, інша ковзала по спині. Від такої блискості паморочилася голова. Дихання Сашка лоскотало мою щоку. Що зі мною? Чому так приємно? Музика закінчилась, але ми продовжили тацювати чим привернули до себе увагу.

- Я напевно повернусь за столик, - продовжила якимось хриплим не властивим мені голосом.

- Я проведу тебе.

   Коли ми підійшли, усі вже сиділи на своїх місцях і кидали на нас допитливі погляди. Перезнайомившись, Сашко повернувся до свого столика сказавши, що наступний танець теж його. В обличчя вдарила краска, адже на мене дивилося шість пар очей.

- Нічого хлопчина, - підморгнула мені подруга, коли той пішов.- Правда трішки худорлявий, але це можна поправити.

- Аню, що ти вигадуєш? Ми просто давні друзі.

- Ну, звісно! Друзі саме так один на одного і дивляться.

   Розваги продовжувались до півночі. Народу помітно поменшало та моїй компанії схоже розходитись не бажалось. Я не хотіла видатись занудою і мовчки сиділа не скиглячи, але з ними вже не пила. Сашко, протанцювавши зі мною ще кілька танців, десь зник, тому мені стало нуднувато.

- Аню, я мабуть піду вже додому.

- Ти ж мала ночувати в мене.

- Так, мала, але щось захотілося додому.

- Це через те, що Саша пішов?

- Придумаєш таке. Просто вранці на роботу. Я всім задоволена, правда.

- Ну, не знаю,- схоже вона мені не поврила.- Сама не будеш боятися іти?

- Чого мені ще боятися? Розважайтесь!

   Попрщавшись зі всіма, вийшла на вулицю.