РОЗДІЛ 21

Якось під Новий рік навіть у нашому магазинчику була метушня і повно народу. Здавалось, що завтра наступить кінець світу і все необхідно купити сьогодні та неодмінно з'їсти. Ми з Анею працювали сьогодні вдвох, а Катерина Василівна нам допомагала. В магазині панувала святкова атмосфера. Все було обвішане дощиком та гірляндами. Навіть маленька ялиночка, прикрашена іграшками, гордо стояла на підвіконні. На дворі пішов сніжок, що ще більше налаштовувало на свято. Люди заходили веселі і привітні. Коли, як не під Новий рік вірити у чудеса і Діда Мороза?

   Десь о п'ятнадцятій годині хазяйка зачинила магазин після того, як вийшов останній покупець.

- На сьогодні досить,- заявила вона.- Всіх грошей не заробиш, а нам теж потрібно підготуватись. Пропоную для початку достойно провести стари рік. Тому, Ліно, Аню, накриваймо на стіл!

   Жінка почала діствати продукти для нашого святкового застілля. Сир і ковбасу наказала різати мені. Ані доручила зробити грінки. Сама ж зайнялася червоною ікрою і фруктами.

   Коли все було готово і ми сіли за столик, Катерина Василівна принесла зі своєї комірчини шампанське і почала його відкорковувати.

- Так, дівчата, давайте ваші стаканчики!

- Ой, мені не наливайте.Я ж не п'ю.- почала я свою звичну пісню.

- Ліно, не ображай мене! Що тобі буде від краплі шампанського?

- Ну, гаразд,-здалася я,- скуштую вашого шампанського.

   Правду кажучи, цей стіл виявився для мене справжньою розкішшю. Червону ікру я коштувала вперше в житі і відчуття були неймовірні, а якщо запивати їх шампанським, то взагалі смакота. Випила я дійсно мало, але цього було досить, щоб відчути себе розслабленіше. Якось стало так весело і тепло. Мені хотілось, то сміятися, то плакати. Я й не помітила, як з'явилась друга бутилка і у мій келих знову долили випивки. Та я чомусь була впевнена, що вживаючи алкоголь у цій компанії, мені нічого не загрожує.

- Про що задумалась?- почула я голос Ані.

- Про те, що приємно знаходитись серед таких людей як ви.

- Нам теж приємно з тобою працювати,- долучилась до розмови Катерина Василівна.- Ти сумлінна, чесна, добра. Правду скажу, що я не була впевнена чи слід тебе взяти, але зараз, пізнавши ближче, не шкодую. Не лякає навіть твоя закритість і недовіра у всіх і вся. У тебе є якась історія, я це бачу. Та знай, що тримати все в собі тільки на шкоду...

- Мене згвалтували, а я цього навіть не пам'ятаю,- і допоки приходило усвідомлення того, що це було сказано вголос, мене не раз кинуло, то в жар, то в холод. 

   Я чекала осуду та призріння, а побачила співчуття і розуміння. Та те, що сказала через хвилину Аня ввело у стан ступору вже мене.

- Мій відчим гвалтував мене протягом п'яти років, поки одного дня я не наважилась втекти. І кожен раз я добре пам'ятаю і можу розповісти в деталях.

   Нависла гнітюча тиша. Веселий, святковий вечір раптом пішов не по сценарію, перейшовши у вечір страшних зізнань. Наче сама доля зібрала нас трьох під цією кришою.

- Лише завдяки Каті, яка підібрала мене серед ночі на трасі і привезла сюди, я зараз жива, здорова.

- Але ж ти завжди така весела, оптимістична.Ніколи б не подумала, що такий жах міг з тобою коїтись.

- Сьогодні я зовсім інша. Ця жінка врятувала мене, - Аня приобняла господиню за плечі,- і навчила прощати своїх кривдників, дивлячись тільки у майбутнє.

- Мені навіть соромно перед тобою стало. В порівняні з твоєю бідою, моя ніщо. Я її й не пам'ятаю. А ти таке пережила, що хай Бог милує.

- Ні, Ліно, ти не права. У кожної з нас на серці велика кривда, що нам заподіяли.Вона вже є частиною нашої сутності і з нею нам соіснувати до останнього дня. Але, якщо дати цій кривді розростися до великих маштабів, вона і стане нашим життям. А ми заслуговуємо на щастя, кожна із нас. І ми його обов'язково дочекаємося, слід тільки по справжньому повірити в це.

   Після свого признання, я відчула як з пличей звалився якийсь тягар. Як корисно іноді просто виговоритися. А в Катерини Василівни зовсім не погано виходило налаштовувати на позитив. Це мені в ній дуже подобалось.

   Ми привітали одна одну з наступаючим святом і подарували символічні подарунки. Я подарувала Ані брелок з Дідом Морозом, а Каті ручку. Дівчина ж подарувала нам по парі новорічних шкарпеток. Господиня нас порадувала конвертами з премією і сказала, щоб ми витратили їх на себе коханих.

   Отож, зачинивши крамницю, ми розійшлися по домівках святкувати з рідними та близькими. Я поверталася додому уже з меншою ношею, хоч і трішки п'яненька. Завтра буде новий день і шанс на нове життя, який я не упущу.