РОЗДІЛ 19

   Аня розпочала мене стажувати того ж таки дня. Дівчина не зачиняла рота ні на мить. І врешті решт до вечора розболілась голова. Я не звикла до такого щебетання, але воно мені подобалось, бо відволікало від усяких негативних думок. Я піймала себе на тому, що вперше за довгий час так часто посміхалася і говорила більше, ніж тільки "так" або "ні". Намагалася випитати і щось з моєї біографії та я обмежилася кількома реченями. Так, мабуть не просто їй було спілкуватися з такою як я. Насуплена і мовчазна на фоні балакучої і життєрадісної. Але в неї напевно й проблем ніяких ніколи не було. А як же інакше можна пояснити такий характер?

   Її зупинила Катерина Василівна, яка нарешті вийшла з кабінету десь близько сімнадцятої години. Точно не скажу, адже часу поглянути на годинник не було.

- Анют, досить мучити дівчину! Поглянь, яка вона налякана. Ти віднадити її хочеш? Випийте якоїсь кави, відпочиньте, а мені вже час їхати. Бувайте, дівчатка!- жінка помахала нам рукою і граційною ходою вийшла з магазину, постукуючи каблуками модних чорних туфель.

- Дивно,- сказала я, коли за нею зачинилися двері.

- Що саме?

- Вона справляє враження сильної, розумної та водночас ніжної, тендітної і красивої жінки. Наче всі грані увібрала в себе.

- Катерина Василівна? Так, вона така.Її сила в її слабкості. Наче добра, але не простила би фамільярності. Завжди зробить зауваження, коли хтось байдикує. Але у той самий час підтримає та дасть добру пораду, якщо яка скрута. Жінка з непростою долею.

- Чому?- мені стало дуже цікаво послухати про неї більше.

- Я розповім, та спочатку зробимо кави з чимось смачненьким. Ти як, солодощі любиш?- Аня підморгнула мені з-під чоних, доглянутих брів.- Отже, в нашої господині було досить цікаве життя,- продовжила продавчиня, коли ми всілися за пластмасовий столик, що стояв в магазині і наминали смачнющі шоколадні тістечка.- Вона родом із цих країв, але повернулася нещодавно. До цього жила у столиці, де в них з чоловіком був хороший бізнес. Мережа магазинів брендового одягу. Уявляєш?

   Я видавила їз себе здивування.

- У Київ Катя поїхала навчатись. Там познайомилась з майбутнім чоловіком, теж студентом. І разом після закінчення університету, вони почали свою справу з нуля. Тільки уяви, якими розумними слід бути, щоб не побоятися взяти кредит, де стільки навколо прогорають! Я б так не змогла.

- Тому ми працюємо на них, а не навпаки.

- Можливо,- здається Аню засмутили мої слова. - Вони обоє працювали мов прокляті, щоб досягти результату. Пожертвували всім, навіть дитиною, що могла у них народитися. Та тоді виявився не підходящий час для пелюшок, тож обоє прийняли рішення про аборт.

- Гоподи, який жах! Хіба може бути щось цінніше за нове життя?

- За це рішення вона розплачується і по сьогодні, бо після того не може мати дітей. А бізнес тим часом пішов в гору. Відкрили перший магазин, за ним другий і третій. З'явилися гроші, а з ними квартири, машини, відпочинок на дорогих курортах. Подружжя об'їздило майже пів світу і здавалось, що ніщо не віщувало біди, доки одного дня Катерина Василівна не дізналась, що в її благовірного є позашлюбна дитина, яку він утримував разом їз мамою і по сумісництву своєю коханкою. Це дуже сильно сказалось на Каті. Подавши на розлучення вона стала претендувати на половину всього бізнесу. Та не так сталось, як гадалось. Виявилось, що весь бізнес чоловік вже давно переписав на свою коханку, а та в свою чергу встигла його продати і податися світ за очі. Тому, коли почався суд ділити фактично вже не було чого. Квартиру і машину суд присудив постраждалій стороні, тобто нашій хазяйці, як моральну компенсацію, а двоєжонця залишив ні з чим. Жінка продала квартиру і повернулась в рідні краї. І як бачиш, не здається, а вирішила почати все з початку наодинці. Ось така історія.

  Я кілька хвилин сиділа мовчки, знаходячись під враженням від почутого.Це було схоже на сюжет їз фільму. Справді сильна жінка ця Катерина Василівна. Саме ця риса відчувалася в ній, але я не могла цього зрозуміти аж дотепер. Як після такого не впасти у відчай, а навпаки, почати жити з нуля? Ця жінка змогла пережити зраду найріднішої людини і з проштрикнутою ножем спиною, піднятись з колін, щоб гордо зустріти завтра. То чому я не можу хоча б спробувати усміхнутися долі? Може вона усміхнеться у відповідь?

- Звідки ти стільки можеш знати про господиню?- все ж таки поцікавилась я.

- Не віриш, значить? А дарма. Всі сценарії пишуться з реальних героїв. Запитуєш, звідкіля мені це відомо? Ти не знаєш, як розв'язує язик кілька бокалів червоного вина.

- Не знаю, я не п'ю.

- Дарма. Трішки випити ще нікому не заважало. Буденність набуває інших красок. Як писав невідомий класик: " Алкоголь допомагає нам пережити це життя."

Аня почала дзвінко сміятись і я приєдналася до неї.

   Цей день став маленьким перемінним пунктом для мене. Як з'ясувалось Всесвіт не скинув на мене всього зла, дісталось і іншим. Все залежить від того, як ти переносиш всі випробування долі. Опускаєш руки і ставиш на собі хрест чи приймаєш ситуацію такою, як вона є, почавши щось міняти. Треба іти вперед з надією у завтрашній день, вибравши собі взірець для наслідування. Для мене такою стала Катерина Василівна. Хоч я ще була вісімнадцятирічним нерозумним дівчиськом, мріяла стати такою як ця жінка: впевненою. красивою та незламною. Маюча силу дати опір будь- якій напасті. З цими думками я й поверталась того дня до дому. І це вже було добре.