РОЗДІЛ 13

  Після інциденту в кабінеті, Наїл продовжував спроби зваблення. Хапаючись за мораль, я не раз намагалася вказати йому на те, що він одружений і має двійко дітей. Та це схоже тільки смішило його. Якщо він забажає, то приведе ще кількох у дім і жінка не матиме права йому перечити.

  Дружина для мусульманина лише матір його дітей і хатня робітниця, яку можна принижувати, бити, ще й повернути батькам, що вважалося найвищим позором для її сім'ї. У них немає іншого призначення, крім служіння чоловікові. Послуху- ось чого навчають дівчаток в мусульманських сім'ях.

   Я щиро жаліла цих жінок, але здогадувалась. що картина змальована Наїлом, не є стандартом для всіх. Ми живемо у двадцять першому століті і нащастя ці дикунські традиції з кожним днем здають позиції.

   Тим часом його домагання ставали все настирливішими. Він не соромився чіплятися до мене навіть при покупцях. Хапав за руки, лапав за сідниці, особливо при хлопцях, які цікавилися мною. Я весь час ходила заплакана, адже коли грозила, що звернуся в поліцію, чоловік розсміявшись, сказав, що сам із задоволенням відведе мене туди, де таких швидко кидають до в'язниці за нелегальне перебування у країні. Цього було досить, щоб залякати неосвідчене дівчисько.

   Одного разу парубок, що подарував мені перший у житі подарунок, таки випитав чому я весь час заплакана. Він одразу ж пішов до наглядача в кабінет і про щось довго з ним розмовляв. Коли вийшов сказав, що я можу іти з ним, якщо хочу. Житиму в нього, або ж сьогодні сяду на потяг до України. Наїл не має права затримувати мене ні хвилини.

  Я завагалась. Ось тут і звільнення від противного старого збоченця, але хто цей хлопець? Я навіть імені його не знаю. Оце так влипла! З одного боку шанс бути згвалтованою, з іншого взагалі пропасти безвісти. Як же вчинити? Та хіба може людина, що подарувала мені подарунок і зажди приємно усміхається, бути вбивцею чи маніяком? Поглянувши у його вічі, я прийняла рішення і побігла до своєї комірчини, щоб зібрати речі.

   Пройшовши повз Наїла, я здивувалася наскільки він спокійний. Невже мене так просто відпустять? Щось у це не вірилось і недарма. Чоловік став у дверях, пильно слідкуючи за моїми діями.

- Далєко собралась?- запитав він.

- Від вас би подалі. Ви не даєте мені нормально працювати! Ви хворий, вам потрібно лікуватися. Я приїхала сюди заробляти гроші, а не бути чиєюсь хвойдою.

   Якимось дивом він розумів все, що я говорила, бо вирвавши з рук валізу, дав мені ляпаса. Схопившись рукою за щоку я позадкувала до стіни.

- Я хотєть дать тєбє всьо: шуби, золото.Но ти отказать мнє. А пєрєд етім сосунком готова раздвінуть ногі? Можеш валіть єслі хочєш, но даліко ти уйдьош бєз етого,- він помахав перед обличчям моїм паспотом.

- Де ви його взяли? Ви що нишпорили у моїх речах?Віддайте негайно!

   Я кинулася до нього та він вже встиг його заховати у кишеню і схопив мене за плечі.

- Сєчас пойдьош к нєму і сказать што пєрєдумать уходіть і пусть больше сюда нє потикаєтся, а то здам тєбя в мєліцию, а єму поламают пальци. Поняла?

  Я ледь кивнула.

  Він нахилився до мене і вклеївся своїм ротом у мої губи. Я відхилила голову назад і плюнула йому в обличчя. Після чого вирвалася і пішла виконувати його вказівку. 

  Хлопець мабуть сильно образився, коли я сказала йому, що все вигадала і залишуся тут. Він якось недовірливо поглянув на мене, але пішов.

   Ледь не кинувшись за ним слідом, я спостерігала за тим, як зникає моя остання надія на порятунок.

  Та чи маю право вплутувати когось у це? Давати обманливі надії, що не зможу виконати? Чи не вимагалось би подяки на взаєм спасіння? Саме такі думки і приліпили мене до місця.

   Я сама вплуталася в цю історію, сама мушу і виплутуватись. Я знайду рішення, потрібно лише менше панікувати, адже страх відключає розум. Потрібно затаїтися, вдати, що здалась і шукати шляхи, що допоможуть мені втекти.

  Шкода було, що образила симпатичного парубка. Цікаво як би все склалось, якби я все ж таки наважилась втекти з ним, своїм спасителем? Хто зна...