РОЗДІЛ 11

Перший тиждень виявився дуже важкий як фізично так і морально. Потік покупців не припинявся.О сьомій Наїл відчиняв магазин, під дверима якого, вже стояли бажаючі похмелитись і так до одинадцятої вечора.Інколи клієнтів змушували покинути приміщення ледве не силоміць. Лише після цього я брала до рук відро і швабру і починала прибирати. Цей обов'язок швидко перейшов до мене, наче раніше тут не прибиралось. Продавчині швидко скинули на мене і інші зобов'язання. Приймала хліб, мила холодильники, розфасовувала товари відтепер тільки я. Але при цьому потрібно було ще й швидко відпускати клієнтів, які могли поскаржитися Наїлу,а той не гребував ні погрозами, ні нецензурною лексикою.

  Коли наглядача не було, жінки геть нахабніли. Обидві ішли собі пити чай чи фарбувати нігті, залишаючи мене одну. Я бігала від прилавку до прилавку як несамовита, щоб обслужити всіх покупців. Галина Іванівна, продавчиня з України, весь час намагалася мене шантажувати, щоб я тримала рот на замку, інакше такого Наїлу понарозказує, що буде непереливки. Та чоловік відлучався рідко. Весь час просиджував у своєму так званому кабінеті, коридорчику, що сполучав магазин зі складом, де зберігався товар. Звідти йому було добре видно весь магазин, тому він бачив хто що робить. Я часто відчувала на собі погляд його бичачих очей. Руки і ноги починали тремтіти, а по спині цівкою котився піт. Я не розуміла значення цих поглядів. Можливо, мене вважали злодійкою і намагалися вивисти на чисту воду? Та одного разу я випадково почула обривок розмови продавчинь:

- Ты видела как он ее глазами пожерает?Еще немного и набросится на нее.

- Что он в ней нашел, не понимаю? Село селом.

- Строит из себя невиною овечку. Притворяется, как будто не знает, что он от нее хочет.

- А ты случайно не ревнуеш, а Галь? Ты то уже пройденый вариант. И не только ты.

- Поговори мне еще тут. На тебя он вобще не смотрит, кожа да кости.

- Ну да, ну да.Куда мне до таких краснощеких красавиц?

   Так ось, що цей погляд означав.А я думала, він убити мене хоче.

  Кожного разу як я мусила проходити повз нього, намагалася зробити це якомога швидче та він все одно зупиняв мене і починав задавати різні питання. Чи знаю я вже те, чи знаю я се.Частенько біля нього стояла бутилка червоного вина, яке він полюбляв. Він і мені пропунував скоштувати та я відмовлялася:

- Віпій немного,- простягав він до мене келих з якого пив сам,- может настроєніє поднімєца. А то ходіш угрюмій. Всєх клієнтов розпугіваєш.

- Нет, спасибо! Я не пью.- я мимовільно переходила на російську, адже рідної мови тут ніхто не схвалював, а Галина Іванівна брезгувала нею.

   Я ішла далі, бажаючи здихатися причепи, але він узяв звичку ходити за мною. Підносив своє сорокарічне тіло з глибокого крісла, що давалось йому не легко, і прямував на склад чи до великого холодильника, де зберігалася молочна продукція. Стояв позаду і слідкував за моїми діями. Це страшенно дратувало. Відчуття було таке, ніби знаходишся у колонії строгого режиму і маєш свого особистого наглядача.

- Я нічого у вас не крастиму,- кидала я йому в обличчя, коли луснув терпець.

   У відповідь він говорив щось арабською. Про зміст сказаного я могла тільки здогадуватись та вираз його обличчя свідчив про те, що це навряд чи були приємні слова.

   Найстрашніше ставало після двадцять третьої, коли магазин зачинявся. Продавчинь та вантажника він відпускав, а я , беручись за порядок, залишалася з ним сам на сам. І хоч Наїл сидів у себе, підраховуючи виручку, мені на душі було не спокійно.

   Якби на моєму місці працювала досвідчена жінка, то неодмінно б використала прихильність хазяїна на власну користь. Але будучи наляканим зайченям, що вперше покинуло свою нірку, я не мала ні мудрості, ні вмінь виживати. Що говорити, я й цілуватися не знала як, а тут потрібно боротися із залицянями чоловіка, що годився мені в батьки. Ще й підтримки з боку ніякої. Ні з ким порадитися, ні до кого заговорити.

   Хоч і заходили до магазину мої земляки та продавчині пильно слідкували, щоб я не бовкнула зайвого. Були й такі, що розпитували, як у мене ідуть справи, доводилось видавлювати із себе усмішку і казати що все гаразд.

   На перших порах і справді все терпілось. Людина таке створіння, що пристосується будь-де. Звикла до важкого графіку і я. Та коли погляди змінилися на слова і рукоприкладство, мені відкрилось значення слова безвихідь.