РОЗДІЛ 10

   Разюча відмінність кидається в очі одразу ж по перетині кордону. Варто було лише перетнути лінію, як білі, доглянуті хатинки з охайними садочками змінилися напіврозваленими дерев'яними лачугами з кілька метровими зарослями бур'яну на присадибних ділянках. Людей я майже не зустрічала. Першим моїм враженням було, наче тут відбувся апокаліпсис. Настрій похмурий ще до цього, вже геть зіпсувався.

   Десь о полудні потяг прибув до місця призначення. Сказати правду, я надіялась, що мине ніхто не зустріне і тоді я зможу купити зворотній квиток, на який заздалегідь відклала грошей, і повернутися додому. Та вийшовши з вагона майже останньою, одразу ж зустрілася поглядом з високим вусатим чоловіком, років сорока, арабської зовнішності. Його жадібні очі безсоромно зміряли мене з ніг до голови, від чого стало якось млячно. Тебе оцінили, наче шматок баранини. Допоки він не вимовив мого імені, був шанс, що я помилилася і це похотливе створіння не за мною.

- Ти Ліна?

  Я ледь видавила із себе щось схоже на посмішку і кивнула.

- Ольга говоріть какой ти красавєц, но ти іщо красівєй чєм она разказівать.

   Мене почало нудити чи то від огиди, чи то від страху і думка поїхати назад ставала все сильнішою.

   Чому вони з Ольгою обговорювали мою зовнішність? Я що моделю приїхала сюди працювати?

- Мєня звать Наїль,- тим часом продовжував чоловік.- У меня на родінє ето означать всєгда добівається свого. 

" Як цікаво!"- подумалося мені.

- Ти мєня нє бойся! Я тєбя нє обіжать, пока ти слушать,- він вишкірився до мене, показуючи золоті зуби.- Пайдьом в машіна, работа нє ждать.

   Він для чогось протягнув свою волохату руку, та я заперечливо похитала головою і сказала, що ітиму позаду.

   Як з'ясувалося згодом, магазин знаходився  не в самій Москві, а в сорока кілометрах від неї в котеджному містечку з санаторієм. Наїль почав вихвалятись, що улітку тут відпочивають відомі зірки шоубізнесу та політики. А я з кожним кілометром, який віддаляв мене від столиці все більше і більше розуміла, що зробила помилку приїхавши сюди.

   У магазині, який очевидно дістався у спадок від радянського союзу, про що свідчила вивіска " Гастроном", в якій не вистачало кількох букв, мене зустріли принизливими насмішкуватими поглядами.

   Крім Наїля, який виконував обов'язки наглядача, чи директора ( я так і не зрозуміла), тут працювало ще дві продавчині і вантажник, що мав хворобливий вигляд. Одна з жінок,коріна москвичка, одразу ж всім своїм "високим" походженням показала своє презирство до моєї особи і розмовляла зі мною лише через іншу, що як і я приїхала з України. Сама ж землячка прихильністю до мене теж не відзначалась. Підлаштовуючись під більшість, вона також ставилася до мене як до заразливого безхатька, якого знайшли на сміттєзвалищі і приютили. Я не могла зрозуміти її поведінки, адже ми були з однієї землі. Та тут виявляється кожен сам за себе.І коли тебе топтатимуть ногами, так звані " свої" кинуться це робити першими, як я згодом відчула на собі.

   Наїл показав мені брудну комірчину, розміром метр на два, де було старе ліжко і стілець. У ній стояв нестерпний сморід. Це було моє нове житло. Я одразу ж хотіла взятися за прибирання, але чоловік сказав, що вільний час у мене з двадцять третьої по шосту годину ранку і наказав переодягтись і йти працювати.

  Коли ти сам у чужій країні, де всі налаштовані вороже, важко йти комусь всупереч.Особливо якщо ти сімнадцятирічна дівчина. яка в житі нічого не бачила, крім свого села.

   Я ледь впросила його вийти з комірчини, щоб переодягтися та кожного разу, як він на мене дивився, мені здавалось,що його руки безцеремонно лапають моє тіло. Від цього відчуття робилось млосно і весь час нудило. За кілька днів тіло рефлекторно почало реагувати, якщо поблизу з'являвся цей чоловік, а всі навколо якось загадково позирали в мою сторону.