РОЗДІЛ 6

   За той місяць ми з Валерією ще кілька разів бачились, але крім холодного привіт один одному, більше нічого не говорили. Ще Сашко приводив до мене в гості Сергія, який і дійсно виявився непоганим хлопцем. Я ніяк не могла зрозуміти, чому він при сестрі такий мовчазний. Я запитала про це в хлопця і дізналася, що вони двійнята. Лєра народилася першою тому має права сташої сестри, а отже він як молодший, мусить її слухатись.Мені здалося це безглуздим. Якщо ти бачиш несправедливість, навіть якщо її коїть хтось старший чи поважніший за тебе, ти маєш це зупинити, або хоча б сказати про це. Я сказала про це Сергію і здається змусила його задуматись.

   Справжнім сюрпризом для мене стало те, що Сашко таки повернувся. Це сталося за тиждень до початку навчального року. Я складала дрова і за звичкою бубоніла собі щось під носа. Занурившись у свої фантазії настільки глибоко, що коли піднесла голову, помітивши чиюсь постать, то аж скрикнула від несподіванки. Спочатку мені здалося, наче я марю, але постать мало нагадувала привида, а була цілком із плоті і крові. Коли минув перший шок, мені стало соромно тому замість привітань я поцікавилась:

 - І багато ти почув?

 - Достатньо, щоб зрозуміти наскільки ти божевільна,- Сашко усміхнувся і це передалося мені.

 - У такому разі мені доведеться тебе вбити і присипати дровами.

 - Ліпше здай тіло в якусь лабораторію. Так моя смерть не буде даремною.

   Виявилось, що Сашкові таки вдалося переконати маму відпустити його до батька. Та й тітка схоже тільки зраділа з цього. Їй не дуже подобалося товариство дитини, навіть якщо ця дитина її племінник, а квартира була двохкімнатною. Хлопцеві було нудно у чотирьох стінах після життя в селі і він ніяк не міг обмежитися лише тією маленькою кімнаткою, що їм з мамою люб'язно виділили. Але розкидані по всій квартирі іграшки і бажання дивитися мультики на телевізорі, який знаходився у тітчиній кімнаті, весь час ставало причиною скандалів. Отож, під впливом сестри, яку дуже дратувало порушення особистого простору, та через безкінечні прохання сина жінка таки здалася і відправила його до батька. Скільки часу він тут пробуде ми не знали, адже мати пообіцяла підскладати грошей, щоб зняти окреме житло і тоді забере його знову до себе.

   Та в дитинстві плин часу відчувається по іншому. Кожен день- це ціле життя з пригодами і новими відкритями. Ми не думали про завтра, живучи у моменті, будучи при цьому щасливими. Як шкода, що дорослі забувають про це вміння. Живуть то минулими спогадами,страждаючи від цього, то майбутніми уявними страхами. Тому дні для нас збігають дуже швидко і в результаті життя перетворюється на згорівший сірник. У самому кінці ми зупиняємося, щоб оглянутись назад, а там майже нічого, лише кілька незначних спогадів, а все інше перегорівший, нікому не потрібний, чорний попіл.

   Та попри нашу дитячу безтурботність, у мені таки дещо помінялось. Це була заслуга Валерії, а точніше тих слів, що вона так легко кинула мені у спину. Я дійсно ходила як обідранка. Навіть до школи одягала мамині штани і бабусину кофту. Її слова відкрили мені те, чому раніше я не надавала вагомого значення. Бідна! Моя сім'я була бідною! Це зрушило з осі мій світ і з кожним днем я почала змінюватись. Порівнюючи себе з іншими, допитлива, весела дівчинка перетворилась на закомплексовану, замкнену особу, яку всі вважали щонайменше дивакуватою. Доки був Сашко, я ще не дуже зважала на глузування однокласників, але після його від'їзду мої комплекси настільки виросли, що навіть коли до мене хтось звертався, я порою боялась розкрити рота, щоб відповісти. Це безперечно слугувало причиною для нових глузувань.

    Не мовчала я лише тоді, коли бачила якусь несправедливість по відношенню до інших.На мою сторону звісно ніхто не ставав, а ті, кому я дорікала потім завжди мені мстились підлими витівками, як от висипали до мого рюкзака сміття чи приклеювали у моє волосся жуйку. Тому й не дивно, що весь світ я почала сприймати вороже.

   Везінням для мене стало те, що я не залишилась цілком самотньою після від'їзду Сашка. Єдними друзями для мене стали книги. Я не розлучалась з ними ні днем, ні вночі. Грошей купувати їх не було та я знаходила їх де тільки можна. Сусіди, родичі, знайомі, а района бібліотека і взагалі стала мені другим домом. Для мене відкрились цілі світи, про які раніше я й не здогадувалася. Світи пригод, любові, розчарувань, героїчних вчинків, справжньої дружби та зрад. Весь спектр почуттів відкрився мені через літературу, в яку я тікала від реального світу.