9

— Піднімемося? — його голос звучить надто напружено й натягнуто.

— Звичайно, — важко проковтнувши слину, прикладаю ключ до домофона. — Щось трапилося?

— Побалакати треба, — від його слів зароджується неприємне передчуття.

У квартирі ми неквапливо скидаємо взуття. Здається, я ще ніколи не відчувала такої напруги між нами. Що могло статися?

На кухні в спробі себе заспокоїти ставлю чайник і за звичкою заварюю нам каву.

— Кажи? — Мій голос ледь не тремтить — я передчуваю щось, що зруйнує все.

Присівши навпроти нього, дивлюсь прямо Глібу у вічі. І він дивиться, з таким сумом, ніби намагаючись відшукати у моїх очах відповіді на всі свої запитання.

— Ти мені нічого не хочеш розповісти? — його рука напружено охоплює гарячу чашку з кавою.

— Наприклад? — важко дихаю, намагаючись згадати, де могла накосячити так, щоб у його очах було зосереджено стільки болю.

— Поль, про це тільки ти знала, — його голос буквально починає тріщати в моїй голові. — Я нікому більше не довіряв цього, абсолютно. Ні з ким не ділився.

— Глібе, ти мене лякаєш, — зізнаюся чесно, а грудна клітка стискається ще дужче. — Про що ти говориш?

— Навіщо ти подзвонила моїй мамі і розповіла про зраду батька? — його погляд прибиває мене до місця.

— Що? — миттєво спалахую. — Ти взагалі нормальний? Я б ніколи в житті так не вчинила.

— Поль, вона мені показала виклик від тебе, — він потирає очі долонями, а потім втикається в них. — Ти ж знаєш, наскільки це важливо для мене.Чому ти так вчинила, я тебе чимось образив?

Мене охоплює дика паніка, і діставши телефон із кишені з метою довести свою невинність, відкриваю свій журнал викликів. Твою дивізію.

— Глібе, я знову очистила журнал, але правда тобі змогла б довести, що нікуди не дзвонила, — мій голос тремтить, як і я сама.

Тупа звичка очищати всі виклики та повідомлення в соціальних мережах – вона прилипла до мене ще з підліткового віку, коли через зламану сторінку всі мої секрети, які я писала Глібу, стали надбанням громадськості.

— Поль, ти думаєш, я б питав, якби сто разів не переконався, що це твій номер? — він дивиться так, ніби в нього ще є якась надія. Наче чекає, доки я все поясню.

Тільки що мені пояснювати, якщо я зовсім нічого не робила? І взагалі ще не до кінця усвідомлюю те, що відбувається.

— Чорт, будь ласка, просто скажи, що ти випадково проговорилася комусь, — він знову запускає пальці в своє волосся, а голос простягається надломленим розпачем. — Я готовий повірити всьому, аби не визнавати, що ти могла це зробити.

  — Гліб, я ніколи нікому не розповідала, — від розпачу закриваю обличчя долонями.

Ми не кричимо один на одного, але від цього якось важче. Краще б він кричав, ніж доводилося бачити цей біль у його очах.

Я чую, як відсувається його стілець, через що моє серце починає рвано бити грудну клітку.

— Пробач, якщо образив тебе чимось, спонукавши на цей вчинок, — він зупинився навпроти мене, але через різні думки, я навіть не змогла підняти на нього погляду. — Якщо ти колись захочеш пояснити, то я вислухаю, чесно. А поки вибач. — Пекучі сльози підступають до очей у той самий момент, коли він спішно нахиляється до моєї голови і цілує в верхівку. І я даю їм волю, як тільки по тиші квартири розноситься стук вхідних дверей.

Першим поривом відчуваю бажання кинутися за Глібом, але толку, якщо я зовсім не відчуваю свого тіла. Мене справді вперше охоплює така паніка та істерика – голова йде кругом, в очах все пливе, а я, залізши з ногами на стілець, гірко ридаю і, хитаючись з боку на бік, закушую власні зап'ястя до буро-червоних міток.

Мені дуже хочеться пояснити йому все, щоб він повернувся. Але що можу пояснити? Я чудово знала, що про цей секрет не знає ніхто, крім мене, Гліба та його батька. Чому Інеса Павлівна сказала, що це я їй дзвонила? Гліб ніколи б не повірив просто так, отже вона чимось це довела. Але, чорт, як? Адже я нічого подібного не робила.

Ближче до ночі трохи приходжу до тями, перемістившись у спальню. Знову і знову відкриваю журнал викликів, сподіваючись щось там знайти. У голові спливає різка думка, і я відразу перевіряю, чи є в мене взагалі номер мами Гліба. «Інесса Павлівна» - зрадницьки висвічується у списку контактів, щойно починаю вбивати її ім'я.

Чорт, тільки зараз на плечі вантажем звалюється усвідомлення, що Інеса Павлівна, яка лежить у лікарні, дізналася про цю страшну таємницю. Страх тісними кайданами здавлює горло, стає навіть все одно, яким чином вона про це дізналася.

«Як твоя мама почувається?» - набираю повідомлення, щойно потрапляючи по літерах. Гліб не бере слухавку, тому це остання можливість до нього достукатися.

Але нічого. Я сиджу в очікуванні відповіді, поки за вікном не починає світати, а потім раптово засинаю. Вперше Гліб ігнорує мої дзвінки та повідомлення. Вперше я так виразно відчуваю, що мені необхідно повернути його, щоб знову дихати на повні груди.

В університет я збираюся абияк, з єдиною метою – побачити там Висоцького.

— Ого, що з тобою? — мене одразу перехоплює Даша. — Такі кола під очима, що аж глянути страшно.

— Не виспалася, — знизавши плечима, мовчки йду до аудиторії. Цілком не виникає бажання ділитися тим, що зараз у мене на душі.

Кожна пара здається пеклом. І взагалі весь день відчувається наче у вакуумі. Гліб не приїхав – це безперечний факт. І як тільки після всіх пар я їду до нього додому, двері так само ніхто не відчиняє.

Тільки вдома я здогадуюсь набрати Світлану – його сестру.Мабуть, тільки через неї я можу дізнатися інформацію, тому що думки, що лізуть у голову, буквально зводять з розуму.

 Вона відповідає не одразу, доводиться довго слухати довгі гудки.

— Полька, — чую її захоплений відгук, і від серця трохи відлягає. — Ану прибери телефон від вуха, адже я тебе так не бачу!

Вона примудрилася включити відео зв'язок, тим самим надавши можливість посміхатися мені з екрану білозубою посмішкою.