24

Двері гасили звук, тому слова звучали нерозбірливо, зливались в монотонне гудіння, але я все ж розібрала:

— Руду спіймали?

— Поки ні.

— Поки… вона вже втекла, бовдури! Чаклуни такій новині не зрадіють.

— То це їхня робота шукати кровопивць, а не наша, — невдоволене бурчання, і голосніше гиркання:

— А їм в обличчя це скажеш?

І зовсім нерозбірливе мимрення.

— Отож! — новий роздратований вигук. — Стійте тут. Я знайду щось пожерти поки ці виродки не зʼявились.

Слухаючи кроки, що швидко віддалялись, я зробила обережний вдих, і повернулась до розвʼязування чаклуна.

— Ти там вишивкою зайнялась? — роздратовано прошепотів цей нахаба. Смикнула за один з проводів сильніше, чаклун смикнувся від болю, скрипнув зубами.

— Чим накажеш мені зламати кайданки? Зубами метал перекусити?

— А своєю силою скористатися не хочеш? — саркастично запропонував. 

Вікон у карцері не було, але я знала, що день тільки хилиться до свого кінця. Сили ночі почнуть наповнювати мене у кращому випадку за півгодини.

І саме це я збиралась відповісти чаклунові та запропонувати посидіти тут, очікуючи своїх колег. Як раптом коридор знову наповнив стукіт підошв об плитку.

— Не встиг! — вигукнув захеканий голос. — Прибули з Конклаву, вже йдуть сюди.

Здригнувшись, підібралась та зосередилась на вузлах. Пальці бігали по мотузках і дротах, зісковзували, не слухались. Серцебиття прискорилось.

Надто швидко! Мені не вистачить часу, щоб його звільнити! Як зламати метал, приєднаний до крюка на підлозі?

— Забирайся геть, — спокійно прошепотів Мор.

Я ошелешено підняла голову, зіштовшись поглядом з абсолютно байдужими очима. Здалось, що він давно змирився зі своєю долею, і не очікував від неї нічого хорошого.

— Іди, — повторив тихо. — Тебе вони точно вбʼють.

Мене зненацька розізлили його слова. Стрімко вирівнявшись, глянула на нього зверху вниз:

— Пропонуєш втекти? А потім все життя вважати себе винною чаклунові?

Більше не розмірковуючи, я ступила йому за спину, натиснула правою рукою на плече.

В першу мить чаклун збентежено завмер, але вже за секунду смикнувся вбік:

— Не смій! — зашипів, не гірше за змія та відштовхнувся ногами від підлоги. Мені довелося навалитись на нього усією вагою, щоб стримати. — Не торкайся мене, — продовжував брикатися чаклун, коли я схопила другою рукою його за волосся та відтягнула голову в бік: — Я краще здохну!

— Ще встигнеш здохнути, — просичала йому у вухо, стрімко схилившись вперед, та впилась іклами в шию.

Чаклун вигнувся, з його горла вирвався клекотливий звук, а я на мить прикрила очі, коли язика торкнулась солона кров, а у тіло потекла чиста, насичена енергія. Солодкий нектар наповнив рот, мʼязи сповнилися силою, в голові за шуміло від давно забутої насолоди. Час сповільнився. Під моїми губами палала шкіра чаклуна, билася життєдайна вена. У ніздрі непрошено вдерся чоловічий запах.

Все ж та жінка в чорному сильно помилилася. Пахнув Мор дуже приємно.

Та все ж за два удари серця я змусила себе зупинитись. Стрімко відсахнулась. Чаклун вилаявся крізь зуби, але я не слухала. Присіла, випустила кігті та рвонула ланцюги. Метал рипнув, ланки розійшлись.

Чоловік підскочив на ноги, витираючи багряні краплини з шиї. Розлючено подивився на мене:

— Я тебе вбʼю, — пообіцяв з ненавистю. 

Все ще знаходячись під пʼянким впливом людської крові, я посміхнулась:

— Або я тебе. Але це потім.

За дверима знову пролунали голоси. Мор озирнувся, а потім кинувся до мене, підштовхнув до вентиляційної шахти. Більше сперечатися не стала.