20

За два удари серця я опинилась біля нього, затисла рот рукою та вишкірила ікла:

— Рипнешся — вб’ю, — попередила пошепки. Чоловік зблід, швидко закивав. Кілька секунд я міркувала, а потім ривком розвернула його та натиснула на дві точки біля основи черепа. Тіло людини вмить обм’якло, і мені лишалось тільки підхопити його та обережно опустити на підлогу.

“Бачиш, Ярі, я не вбиваю без необхідності” — промовила подумки та знову підкралась до вікна. Відповідь Невора на попереднє питання я так і не дізналась, але підозрювала, що мене банально помітили стражі та впізнали за описом Родена.

Дарма ми його не вбили…

— Я не можу зараз піти до Конклаву. Повернись до Магістрів та передай, що я завітаю сам, щойно виконаю замовлення, — нахабно продовжував Мор. Незнайомий чаклун потроху закипав: 

— У мене наказ привести негайно!

— А у мене замовлення від якого я не можу відмовитись.

— Моріель! — чоловік втрачав самовладання. — Твоє життя належить Конклаву. Якщо ти зараз відмовишся, тебе офіційно звинуватять у зраді. Цього ти домагаєшся? Не вистачило тобі місяців проведених у катівнях?

— Цілком вистачило, щоб не квапитися йти туди самостійно, — Мор відкрито глузував. І зрештою його опонент вигукнув:

— Тоді я приведу тебе силою!

Після цих слів пролунав гуркіт, а за ним крики. Я відсахнулась від вікна, розрізнила переляканий голос Нори, потім стукіт кінських копит. Кілька спалахів супроводжувалися вигуками охорони та пострілами з пістолетів. У відкрите вікно кімнати повільно вповзав дивний туман, а ззовні здіймався галас.

Я не стала перевіряти туман, а кинулась в коридор. Підскочила до дверей виходу з невеликої квартири, смикнула за ручку, але вони виявились зачинені. Окинула швидким поглядом вузький передпокій: парові радіатори в кутку, мідні труби пронизали цегляну стіну, праворуч вішак з кованого заліза, ліворуч вхід на кухню, з якої пахне тушкованою капустою. А трохи далі поличка і… ключі! Схопила звʼязку, ледь не скинувши незнайомий механічний пристрій, скоріше відімкнула двері. Рипнули петлі, і я вискочила на сходи.

— Що там відбувається? — крикнули з другого поверху. Рефлекторно піднявши голову, побачила як через поручні перегнулась жінка з чорним коротким волоссям. Вирячилась на мене: — А ви хто така?

Але відповідати було ніколи, і я поквапилась на вулицю.

Опинившись ззовні, потрапила в полон туману. Прислухалась, але голосів чаклунів не розрізнила, а тоді кинулась бігти. Зараз проти мага та озброєних вартових я не вистою точно. Варто знайти де сховатися до настання сутінок або спробувати вибратися з міста.

Тільки вискочила на більш людну вулицю, як почула крик:

— Он вона! Хапайте!

На мене озирнулись, люди сахнулись в сторони, ззаду пролунали кроки. Я кинулась вбік, рвонула з усіх ніг, ховаючись за рогом. Ледь не збила якусь парочку, пропетляла провулками та вискочила у затишний дворик-колодязь, чкурнула в кут та знайшла знайомий металевий люк. Смикнула на себе і стрибнула у темряву. Зверху грюкнула кришка і настала тиша.

Я затамувала подих, і незабаром почула звуки: тупіт та приглушені голоси. Люди обшукували дворик, стукали у двері. А я тим часом повільно рушила углиб темного тунелю, орієнтуючись по памʼяті.

Давно я тут не була.