16

Перші промені сонця ледве торкнулися верхівок сосен, коли з неба посипалися крихітні білі пір'їнки. Вони падали безшумно, невагомо кружляли у ранковому повітрі, опускались на землю і там, де торкалися її, лишали вологі плямки.

Вночі я прилаштувала камінчик бурштину до звичного ланцюжка, і тепер він грів шкіру енергією. Чаклун спав, або тільки прикидався, важко визначити, бо варто було мені змінити позу чи встати з дерева, він відкривав очі та проводжав мене уважним поглядом. Нора навпаки, повністю закутавшись у великий плащ, згорнулась клубком, мов кошеня, та мирно сопіла.

Ліс поступово прокидався і варто було будити малу, коли раптом я відчула наближення людини. Спершу тільки внутрішнім чуттям мисливиці, але за кілька секунд почула топіт копит. Повернула голову на звук, намагаючись зрозуміти чи об’їде нас вершник, але усвідомила, що мчав він просто на нас.

Встала, подалась вперед. Зі свого місця безшумно піднявся чаклун.

— Не відчуваю магії, — пошепки повідомив він.

— Значить проста людина, — кивнула у відповідь. — На ньому забагато сталі. Ще один вбивця?

— Але як знайшов нас?

На це питання у мене не було відповіді. Якщо задуматися, то напевно, варіантів могло бути повно. От тільки думати не було часу, і ми розійшлись у різні сторони. Чаклун метнувся до Нори, яка тільки відкрила очі та розгублено озирнулась. А я сховалась за деревом.

За кілька секунд на галявину вискочив вершник на гнідому коні — лицар у кольчузі, що блищала під ранковим світлом, поверх якої був накинутий добротний плащ із хутряним коміром. На боці в нього висів меч у прикрашених піхвах, а темне волосся закрутилось на кінцях від вологи. Кінь парував на морозному повітрі, фиркаючи, а вершник озирнувся навколо та побачив Нору. Його очі ошелешено розширились, руки смикнули повід коня так, що той став дибки, ледь не скинувши вершника.

Те, що не вдалося тварині, довелося виправити мені. Рвучко кинулась уперед. Вершник ще не встиг повністю опустити коня на землю, як я вдарила в його бік, збиваючи з сідла.

Але незнайомець мав гарну реакцію, перекотився по траві, а за мить опинився на ногах, витяг меч та спрямував на мене. І коли розглянув хто перед ним, вигукнув:

— Мерзотне поріддя!

— А оце образливо було, — здивовано промовила я, обходячи його півколом.

Переді мною стояв не просто лицар, а паладин. Справжнє уособлення благородства, честі та справедливості. Представник ордену, що кілька століть тому був одним з найсильніших у королівстві, але зараз втратив майже усіх послідовників та поступово вмирав. Але цей був молодий, зовсім хлопчисько. Та попри вік досить добре навчений.

І чого він узявся полювати на дівчисько? Шкода вбивати вимираючий вид, але вибору немає.

Ривком я зменшила відстань, ухилилася від першого удару мечем і схопила його за зап’ястя в момент, коли він збирався вдарити знову.

Залишки нічної сили наповнили м’язи. Суперник скреготнув зубами, намагаючись звільнитися, але я скрутила його руку. Іншою він потягнувся до кинджала, але я вдарила ногою в коліно — він зойкнув та похитнувся.

— Мор, не треба! — раптом перелякано закричало дівчисько, і повисло на руці чаклуна, який готував заклинання. — Шера, ні!

Я спантеличено зиркнула на неї, і паладин цим підступно скористався. Штовхнув мене у сонячне сплетіння, вирвав свою руку та стрімко вдарив мечем. Тихо загарчавши, я відскочила вбік. Збиралася знову кинутися до нього, аж раптом між нами виникла худорлява фігурка. Нора розкинула руки в сторони та заверещала:

— Зупиніться!

Лицар так і застиг у стійці, кліпнув на малу великими карими очима, і зненацька рухнув на коліна:

— Моя пані! Як я рад, що ви живі! Я думав, що збожеволію від жаху та люті, коли дізнався про те, що сталося з вашими рідними, — він підняв на неї погляд сповнений щирого обожнювання. Так міг дивитися вірний пес на свого господаря, якого зустрів після довгої розлуки. — Мені нема прощення через те, що я не був поруч у таку мить, моя пані. Якщо ви накажете мені вбити себе за те, що лишив вас, зроблю це негайно.

— Лео, — тільки й зітхнула Нора та похитала головою. — Припини та підводься. Зараз я найменше нагадую герцогиню перед якою варто стояти навколішки. 

— Ви завжди будете моєю пані, щоб не сталося! — запевнив він, не змінюючи положення. — Дозвольте мені вбити монстра, що стоїть позаду вас.

Навіть не знаю як на таке реагувати. Битися лицарями мені ще не доводилося. Як їх там правильно по етикету вбивати?

Звернула здивований погляд на Мора. Чаклун мав такий саме спантеличений вигляд.

— Очі загаси, — підказав мені.

Одразу кліпнула, проганяючи з райдужок вже ледь помітне рубінове сяйво, через яке лицар розпізнав у мені Дитя Ночі

— Вона не монстр, — Нора хитнула головою. — Це Шера, і вона напала на тебе, бо захищала мене. Ми думали, що це вбивця їде,  — дівчина повернулась до нас та представила: — Це мій лицар та друг — Леонард Матьє.