15

Болота перетекли у ліс, грибний аромат змінився хвойним.

Більше питань я чаклунові не ставила, за мене це робила Нора. Мор поволі розповідав про життя чаклунів те, що можна було знати дівчині. Говорячи про навчання юних обдарованих, він опускав деталі про те, що у батьків та рідні таких дітей стирали пам’ять про них вельми небезпечним ритуалом, який нерідко пошкоджував розум. Робили це для того, щоб у новоспечених чаклунів не було куди повертатися, адже з початку навчання в них лишався єдиний дім — Конклав.

Він розповідав про роботу чаклунів: про алхіміків, що працюють над ліками, про королівських радників, які призначаються правителям Конклавом, і про бойових магів, що служать в арміях. Промовчав про мисливців на носферату, та не став казати про контрабандистів, або про те, що часто Конклав використовує чаклунів для того, щоб прибирати небажаних людей через політичні погляди або ж особисті рахунки.

Зрештою я спинилась посеред лісу, оглянула невелику галявинку, повалене дерево та махнула рукою:

— Дочекаємося світанку тут.

Мор озирнувся, але кивнув. Нора глянула навколо набагато прискіпливіше:

— Тут? Посеред лісу?

Окинувши її скептичним поглядом, не стала нагадувати, що ще на болотах вона нила про те як важко йти. Не сказала, що за моїми відчуттями чаклун ще метрів через двісті вже просто впаде від виснаження. Не варто йому було лізти у сутичку з Роденом та його учнем.

— Тебе більше приваблюють заїжджі двори з купою вбивць? — зацікавлено підняла брову. Дівча зблідло, очевидно згадавши події минулої ночі, та відвело очі. Помилувавшись її похиленою головою, м’якше додала: — Вважай це тренувальним табором.

— Але я аристократка, а не солдат, — похнюплено вимовила вона. — Я не звикла сидіти на землі.

— Тоді стій, — дозволила я, прямуючи до поваленого стовбура. Мор влаштувався на траві, відкинувшись спиною на дерево, і я демонстративно зайняла місце далі від нього. Нора ще деякий час сопіла, але врешті наблизилася та обережно сіла поруч з чаклуном.

— Я повартую, — сказала наостанок, відвертаючись від них. Чаклун не відповів, а за кілька хвилин почувся шепіт Нори:

— А тут дійсно безпечно?

— Безпечніше ніж у місті, — втомлено збрехав чаклун. — Спробуй трохи відпочити. До світанку я відновлю сили, і вирушимо на пошуки транспорту.

— А ти не можеш відновитися бурштином? — жалісливо спитала вона. Чаклун зітхнув:

— Ні, зараз я нагадую діряву посудину. Енергія бурштину пройде крізь мене, нічого не лишаючи. Потрібно трохи часу, щоб поновити власні життєві сили. Тобі холодно? Візьми плащ.

— А як же ти?

— Зі мною все добре.

Ледь стримала саркастичне пирхання, продовжуючи удавати, що мене більше цікавить нічний ліс.

Слухаючи як Нора загортається у плащ чаклуна, який той встиг очистити від крові, я раптом зловила себе на ірраціональному відчутті затишку. Спокій та усвідомлення, що є хтось поруч, забуті за два роки самотності, підкралися збоку та притулися до плеча.

Але я різко хитнула головою, заразом проганяючи ще й одинокого комара. Ці двоє йдуть своїми дорогами, навіть якщо зараз нам в одному напрямку.

І Нора зовсім не схожа на Ярі.

Хіба що блакитними очима. Та наївним поглядом.

Зараз Ярі була б на два роки старшою за неї. Можливо, вони б навіть порозумілися…

По долоні потекла цівка крові. Спантеличено глянула на свої руки та побачила, що несвідомо випустила кігті, обхопивши одну руку другою. Довелося зробити глибокий вдих, щоб заспокоїтися. Проколота шкіра на передпліччі затягнулася за лічені хвилини, і я змусила себе думати про що завгодно, але тільки не про дівчинку, яка колись була поруч.