14

Кілька хвилин я вперто прислухалася до звуків боліт, принюхувалась, але так і не помітила людської присутності. У хатині лунали тихі голоси: переляканий Нори та роздратований Мора.

Злість, що вогняним штормом здійнялася всередині, варто було почути голос чаклуна, який щодня приходив у мої сни, поступово вщухала. Натомість зʼявилося болюче усвідомлення, що Мор мав рацію. Він би мене вбив, якщо ще трохи протримав би у клітці з сонячного світла.

Щоб трохи заспокоїтися, вирішила обійти хатину, але майже завершивши коло, зупинилась та здивовано озирнулась. Тіла старої на тому місці, куди ми його поклали, не було.

Нора замовкла на пів слові, коли я увійшла в приміщення. Чаклун сидів на лаві, в пів оберту до столу, один лікоть поклав на стільницю, а другий на підвіконня, і задумливо кусав губу. Сліпим поглядом дивився перед собою.

— Треба валити звідси, — сказала я. Мор не поворухнувся. 

— Він знав тебе, — заговорив, наче взагалі не чув моїх слів. Повільно підняв до мене бліде обличчя: — Роден тебе впізнав. Що вас повʼязує?

— Не твоя справа, — чітко обрубала я, на це раз не підвищуючи голос, а потім серйозно додала: — Я не жартую. Нам треба йти. Негайно.

— Вночі? — розгубилася Нора. Вона з острахом глянула мені за спину, обхопила себе руками за плечі та подивилась на Мора з надією. Але той кивнув:

— Їм тепер відомо, що ми тут. І незабаром вони повернуться, — на диво він не став наголошувати через кого саме чаклуни тепер знають де ми знаходимося. Піднявся з лавки: — Чекати світанку вони не стануть, та й прийдуть з підтримкою. Варто йти.

Нора не наважилася сперечатися. Повільно розвернулася, рушила за своєю сумкою. Я сперлася плечем об одвірок, поспостерігала за тим як чаклун натягує плащ, кривлячись від болю в рані, яка знову нагадувала про себе після бійки. Відвернулася і промовила глухо:

— Через ніч я вас проведу.

Чаклун задумливо кивнув. А вже за кілька хвилин ми вийшли з хатини та рушили на північ. Тепер я йшла попереду, дівча за мною, а чаклун замикав.

Коли хатина сховалася у нерухомому сірому тумані, Мор спинився. Я почула, що його кроки стихли та обернулась. Чоловік стояв спиною до мене, дивився туди, звідки ми прийшли. Але присутності там людей я не відчувала, і тільки коли він здійняв руку, здогадалася, що він хоче зробити.

— Може побережеш сили для чогось більш важливого?

Він не зреагував на моє питання, тільки різко опустив руку, ніби ляснув повітря. Болотяний туман на мить став червоним. Нора злякано пискнула та втягнула голову в плечі. Здалося, що на тому місці, де колись стояла хатина, спалахнуло та одразу згасло величезне багаття. За кілька секунд ніч знову повноправно запанувала навколо.

Мор обернувся та жестом вказав мені рухатися далі. Лишалося тільки окинути його сповненим осуду поглядом та дійсно продовжити шлях. 

Якщо він звалиться від виснаження в болото, я його витягати не стану!

Але в глибині душі я чудово розуміла його небажання залишати ворогам хоча б щось з того, що лишилось після смерті близької людини.

За годину шляху ґрунт нарешті став твердішим, сморід грибів поволі розчинявся у повітрі, а туман розступався. Тепер вже не варто було боятися зробити невдалий крок, і я трохи розслабилася. Дихання Мора ставало все важчим, але скаржитися, на відміну від Нори, він не збирався. Та зрештою, я сама сповільнилась. 

Переслідувачі так і не з’явилися.

— Слухай, чаклун, — сховавши руки у кишені, гукнула я. Він сфокусував на мені погляд почервонілих очей. — А як Роден зробив той трюк? З сонячним світлом. Ви усі таке вмієте?

Він обережно розім’яв плече, і після паузи відповів:

— Не всі. Це рівень магістра, досить сильні чари.

Нора зацікавлено зиркнула на мене, потім на чаклуна, і наважилася тихо уточнити:

— А є різні рівні?

Малій чаклун відповів охочіше. Зробив обережний вдих, наче боявся повністю розправити легені та почав розповідь:

— У Конклаву є спеціальні люди, які знаходять дітей з магічним даром. Коли дитину починають вчити, вважається що у неї учнівський рівень. Здобувши усі необхідні знання та не потребуючи наставника поруч, чаклун отримує рівень практика. Більшість на ньому і лишаються, не прагнучи більшого. Але за наявності таланту та амбіцій можна стати кандидатом в Магістри, потім Магістром, звідти вирости до Великого Магістра, — він трохи подумав, і додав: — Загалом відтворити природне явище на обмеженій площі та протримати кілька хвилин для чаклуна рівня Родена не надто складний фокус.

— Що ж мають робити Великі Магістри? — я зацікавлено схилила голову до плеча: — Змінювати день на ніч?

— Це скоріше рівень Верховного, — пирхнув Мор, і його інтонація натякала на те, що це взагалі неможливо, тому він повернувся до більш практичних питань: — Але Великі Магістри дійсно можуть впливати на погоду, не боячись нашкодити природній рівновазі.

Нора прислухалася до приємного голосу чаклуна, дивлячись на нього захопленими очима. Задерла голову, притиснула до себе сумку з бурштином і навіть забула усім виглядом демонструвати, що натерла ніжки та втомилася йти.

— А хто такий Верховний? — спитала вона. Я тільки насмішкувато глянула на неї. Ще два роки тому я теж не цікавилася чаклунами, їхніми правилами та ієрархією. Але зараз точно знала, що Рада Конклаву нараховує одинадцять Великих Магістрів, склад яких не змінювався вже понад двадцять років. А Роден мав рівень звичайного Магістра.

— Це скоріше титул, — тим часом пояснював Мор. — Правитель Конклаву. Він вважається найсильнішим чаклуном, і обирається радою Великих Магістрів.