13

— Іди геть, Роден, — тихо попросив Мор. Він не погрожував, не пускав у різні боки блискавки, просто вимовив три слова, як міг би вмовляти друга, але суперник раптом зробив крок назад. Та наступної миті розлючено насупив брови.

Наді мною щось блиснуло, зашипіло. Я рефлекторно перекотилась вбік, підскочила на ноги перш ніж зрозуміла, що це була атака другого чаклуна. Цей виглядав молодшим: на круглому обличчі щетина пробивалась острівцями, на масивному носі виділялась свіжа подряпина, а русяве волосся зализане у два боки від проділу. Він дивився тільки на Мора і готував ще якесь заклинання.

Я стиснула в пальцях камінчик бурштину і майже не цілячись запустила вперед. Це револьвер непередбачувана тваринка для мене, а от власному тілу я вірю беззаперечно, особливо вночі. Камінчик влучив молодому в око, і той з шипінням схопився за нього та присів, на деякий час виведений зі строю. Зараз можна було легко його добити, але цей чаклун мене не цікавив.

— У тебе завжди був огидний смак на баб, Море, — протягнув Роден. — Тепер ти притягнув у ліжко носферату? Все настільки погано?

— Тебе це не обходить, — Мор навіть руки за спиною склав, наче підкреслював, що не хоче битися. 

А от я хотіла. І навіть зробила крок вперед… та одразу ж зрозуміла, що не можу поворухнутися. Ошелешено сіпнулася, але тіло не зреагувало, продовжуючи стояти рівно.

— Ти думаєш, що тобі вистачить сил, щоб впоратися з двома? Зараз, коли більша частина твоїх сил запечатана? — саркастично питав Роден. Але сам нападати не квапився. Мор слухав незворушно.

— Вистачить, — сказав рівно. А потім розпрямив пальці правої руки за спиною. Краєм ока я побачила як молодшого чаклуна, який ледь зміг розігнутися, за ноги схопили якісь болотяні рослини, стиснули гомілки та повільно потягнули униз. Чоловік спершу їх облаяв, а після згадав, що чари ефективніші.

Роден на проблеми напарника не звернув уваги.

— З ним може і впораєшся, а зі мною ні. Але я згоден тебе відпустити, якщо віддаси носферату та герцогиню.

На обличчі Мора зʼявилася паскудна посмішка:

— Вирішив забрати цю хвойду до свого ліжка? То ти біг за мною, бо просто заздрив?

Роден навіть відсахнувся, його обличчя перекосило від огиди:

— З глузду зʼїхав? У мене на неї інші плани! А якщо ти…

Та що там «якщо» Мор слухати не збирався.

Між його пальцями, як у вправного фокусника, зʼявився янтар. В ту мить, коли Роден захопився своєю промовою, Мор затис камінчик в кулаці, і навколо здійнявся буревій. Зашуміло, засичало та загарчало навколо. Світ зблід, а потім зник у пітьмі, наче вмить опустилася найтемніша ніч. Здалося, що земля гойдається під ногами, і от-от перевернеться.

Мене схопили за руку, висмикуючи назовні. Очі спершу осліпли від світла, і остаточно отямилась я в ту мить, коли чаклун тягнув мене за собою до хатини. Озирнувшись назад, я вже не побачила та не відчула людей. Або Мор їх кудись телепортував, або самі втекли.

В ту ж мить я рішуче висмикнула свою руку в чаклуна і накинулась на нього:

— Ти не мав мене спиняти!

— Він би тебе вбив, — сказав Мор, не обернувшись до мене.

— У мене був бурштин, а сили тієї сволоти не безкінечні!

— І скільки у тебе лишилося? — тепер він вже скосив на мене темні очі, і в них примарилася насмішка. Понишпоривши рукою в кишені знайшла тільки два камінці, що вціліли з повної жмені. Скривилась, але не зізналася.

— Викрутилась би! — промовила крізь зуби, відвертаючись.

— Що у тебе за рахунки до нього? — спитав чаклун, спинившись перед хатиною. Та я тільки роздивлялася сірий туман. Він хмикнув: — Хоча байдуже. Так ти все одно здохнеш раніше ніж зможеш його поранити.

— А це вже тебе не обходить, чаклун! І більше не лізь мені під руку! — я продемонструвала йому загрозливі ікла та очі, що в сутінках тьмяно світилися червоним. — Чого ти взагалі виперся?

— Не хотів, щоб вони використали тебе, щоб знайти хатину, — він поплескав рукою по одвірку та зайшов усередину, а я лишилась зовні, гнівно втягуючи ніздрями нудотний запах грибів.