11

Виявилося, що чаклун силою вимів з хатини сморід та бруд. Нора з обережністю перевірила постіль, яку він їй запропонував, але зрештою здалася та лягла. Попри заяви, що не зможе зімкнути очі, вже за кілька хвилин втома узяла своє, і вона заснула.

Чаклуну теж варто було відновити сили. Зараз він міг користуватися енергію бурштину, щоб творити чари, але насититися нею, як я, він змоги не мав. Та розслаблятися не квапився, сів за стіл навпроти мене, відкинувся спиною на стіну та зиркнув почервонілими очима.

— Можеш відпочити, я початую.

Вперши лікті в стільницю, іронічно глянула на нього:

— Пропонуєш спати в одній кімнаті з чаклуном?

Він виглядав байдужим і втомленим, але, здається, впертість в ньому помре останньою.

— Мені теж не подобається спати в одній кімнаті з носферату. Тому можеш спати на вулиці.

— Не боїшся, що я тебе туди викину? — вишкірилася на цього нахабу, але він тільки потягнувся — обережно, намагаючись не тривожити рану:

— Не боюся. До заходу сонця ще є час.

Нашу сварку перервала дівчинка, тихо застогнавши уві сні. Ми одночасно повернулися до неї, побачивши як гримаса болю спотворила її гарне обличчя. Судома тривала кілька секунд, а потім мала знову розслабилася та задихала рівніше.

Стишивши голос, я обернулася до чоловіка:

— Чи не надто просто ти погодився на мою компанію?

— Мені давно байдуже хто поряд. Я виконаю те, за що мені заплатять, інше мене не обходить. Якщо герцогині захотілося тягнути за собою ікласте звірятко, нехай.

Вже навіть не скривилася, почувши ким мене вважає чаклун. Загалом, я поділяла його почуття. Мені теж було байдуже, аби тільки дістатися півночі.

А те, що чаклуни та Діти Ночі ненавидять одне одного, було абсолютно закономірно. Вони полювали на нас заради грошей або від бажання очистити світ від кровопивць, а ми на них через те, що їхня кров має набагато більше енергії, ніж людська. Кожен з нас міг бути мисливцем, кожен — здобиччю.

Кілька хвилин ми сиділи у тиші. Чаклун закинув руки за голову та прикрив очі, я ще деякий час дивилася на дівчинку, а потім вперлася лобом у складені на столі руки. Йти далі в нікуди назустріч вбивцям, не відпочивши, було безглуздо. А на цих болотах у нас є трохи часу.

…На білому рясніли багряні краплі. Кров квітла на снігу чудернацькими візерунками. У повітрі пахло сталлю і смертю. Мороз вгризався у голе тіло.

— Дострибалася, руда хвойда, — цей голос, що неможливо забути. Жах, що я бачу кожної ночі.

Блакитні очі, що дивляться на мене зі страхом.

“Хороші” — зазвичай надто слабкі.

Сонячний промінь. Сліпучий блиск снігу. Крик і запах горілої плоті…

Людей ми почули одночасно. Підхопилися на ноги, спершу вирячившись одне на одного. Здається, чаклун теж встиг заснути.

— Чуєш їх? — він озирнувся та придивився до стіни, наче міг бачити крізь неї.

— Так, — відповіла пошепки, відчуваючи як м’язи наливаються силою. Насувалася ніч.

— Зможеш визначити скільки?

— Ні, — я насупилася, прикликаючи на допомогу загостренні чуття. Але навіть так не змогла зосередитися. — Здається, декілька. Але не можу сказати точно.

За мить до мене дійшло чому саме я не можу відчути ворогів. Це були не люди.

— Колеги? — поцікавилася уїдливо, дістаючи револьвер. Чаклун скривився і підкрався до дверей, але відчиняти не став, завмер та прислухався.

— Мор! Я знаю що ти тут! Виходь, паршивий покидьок!

Я зацікавлено дослухалася до далеких криків.

— А тебе поважають у ваших колах, — пирхнула саркастично.

— Що відбувається? — Нора потерла заспані очі та перелякано глянула на чаклуна.