5

Знайти потрібний готель змогла швидко. Причаїлася у тінях, злившись з ними, щоб не привертати зайвої уваги. Небо очистилось, між зорями висів худий місяць, кидаючи на місто сріблясте сяйво.

Вбивці почали стягуватися ближче до світанку, наче не змовляючись обрали для нападу найтемніший час ночі. Або ж чаклун примудрився заплутати сліди. Кілька з найманців ледь не побилися між собою, але їх зупинили та розтягнули, одному особливо нервовому все ж врізали та лишили відпочивати в канаві. Злодії не хотіли розбудити чаклуна.

Але тут вони прорахувалися. Коли прийшла я, чаклун дрімав, але варто було зʼявитися першим вбивцям, прокинувся та чатував. Нещодавно розбудив дівчинку, і тепер вона швидко збирала речі, навіть не запаливши світло.

Як чаклун відчув небезпеку, не зрозуміло, але навряд знав яка кількість найманців бажають його смерті.

Очікуючи коли вбивці розвʼяжуть усі свої питання та нарешті вирушать на справу, я вирішила зазирнути у кімнату чаклуна. Не цілком, а тільки слух пустити тінями. Фізичної присутності у приміщенні не буде, але якщо раптом чаклун мене і відчує, то зробити нічого не встигне — його вже чекатимуть більші проблеми.

— Ти впевнений, що там хтось є? — дівчинка позіхнула. Голос чаклуна натомість був зібраний та серйозний:

— Так. За нами стежать.

— Може це та носферату? — судячи з інтонації, дівчинці було байдуже, вона ще раз позіхнула і спитала: — А ти багато носферату бачив? Вони усі так схожі на людей?

— Вони і є люди, — знову здивував мене чаклун. Навіть холод пробіг шкірою від його тихого голосу: — Просто інакші.

— Я думала, що вони потворні, — меланхолійно продовжувала дівчинка. — А та руда жінка була гарною. Чому ти її відпустив?

Чаклун зітхнув, кілька секунд мовчав.

— Бо на той час я не міг довести, що вона когось вбила. А тому не міг її судити.

— Але вона Дитя Ночі, вона все одно вбʼє, бо не може інакше. Адже чаклуни саме тому полюють на них.

— І в той день, коли вона когось вбʼє, поруч має опинитися чаклун, який її знищить, — спокійно погодився чоловік.

— Дурня, — промимрила собі під ніс дівчина. — Тобто ти сам дозволиш їй вбити, приречеш когось на смерть.

— Я дозволю зробити вибір, — сказав він і згорнув тему: — Якщо зібралася, ходімо.

Але за дверима готельного номера почулися кроки.

Я виринула з кімнати чаклуна і, мандруючи тінями, поквапилася ближче до місця основних дій. Головне для мене: не втратити з поля зору шкатулку з бурштином.

На смерть чаклуна мені байдуже, чим менше таких як він, тим спокійніше мені живеться. Дівчинку трохи шкода, але їй не пощастило народитися у сімʼї Дюмонт. Життя аристократки високого роду взагалі буває сповнене купою небезпек.

А от коробка янтарю мені конче необхідна. Завдяки їй зможу дістатися місця призначення і зробити те, про що мрію вже понад два роки.

Тому ковзнула слідом за вбивцями на сходи, коли з другого поверху пролунав вибух. А за ним крики. З цієї миті ховатися не було сенсу, і вбивці з вигуками кинулися в атаку.

Висунувши голову в прохід, я одразу сховалася назад. У різні боки коридору розійшлося полумʼя: прокотилося хвилею та зникло. Найманці, яких зачепило, тепер валялися на підлозі та несамовито кричали. Деякі з вбивць виявилися більш підготованими, вони заскочили у сусідні номери, вберігшись від вогню, але розбудили мешканців і ґвалт здійнявся ще більший. Дехто навіть вискочив у вікно, задзвеніло розбите скло, і нові крики почулися вже з вулиці.

Я вражено відмітила, що чаклун не просто сильний, а й дуже вправний. Наскільки я знала, вогонь найскладніша зі стихій. Хоча мої знання в магії були мізерними, але зараз я відчула, що треба тікати, інакше ще й мені влетить. Тому збігла вниз сходами та знову сховалася в тінях.

З другого поверху долинуло кілька пострілів. Зі сходів вискочили люди у нічних сорочках — постояльці — і з вереском кинулися геть. 

Заспаний адміністратор готелю вбіг у передпокій, але побачив як зі сходів вивалилися кілька озброєних найманців, та кинувся на вулицю, гукаючи стражів. Вбивці, до речі, як випали, так і лишилися лежати. На другому поверсі щось з гуркотом обвалилося. А в хол спустився чаклун, тягнучи за собою посірілу від жаху дівчинку. Мала дивилася навкруги широкими очима, і мені здалося, що її зараз знудить. Але чаклун потягнув її далі, одним помахом руки відкинувши до стіни чергового найманця.

А я вчепилася поглядом у сумку, що дівча притискало до себе. І надто пізно дійшло усвідомлення: чаклун може черпати з бурштину енергію для чарів. Чи зможуть вбивці з ним впоратися у такому випадку?

Довелося далі рухатися тінями. 

Поки чаклун на мене не зважав. В нього намагалися поцілити з арбалета, з револьверів — з них і у звичайних умовах важко влучити у щось менше за карету — ще й на голову впав цілий найманець. Деякий час чаклуну вдавалося відбиватись, і він вперто вів дівчинку до околиці міста.

Краєм свідомості відзначила, що Коул помилявся. Ніч вийшла не просто неспокійною, вона виявилася несамовито скаженою: повітря сповнилося вибухами, пострілами, свистом металу, шипінням заклинань та ревом вогню. Миготіли блискавки, спалахував порох. Включалося світло в будинках, до вікон прилипали зацікавлені містяни.

Щоб не потрапити чаклуну під руку, я стежила за перебігом подій з даху, і це дозволило побачити найманця з луком. Досить екстравагантно як на наш час, хоч я і розуміла, що ця зброя набагато точніша за арбалет і тим паче за пістоль. Лучник, що чатував на даху, дочекався коли чаклун буде відбивати черговий випад, і випустив стрілу. Вона зі свистом пронизала повітря й увійшла чоловікові під праву лопатку.