Частина VІІІ. Дорога не обіцяла повернення

Наступного ранку Олександр прокинувся від того, що Юлія стояла посеред кухні в його футболці й дивилася на банку огірків.

Не їла.

Не торкалася.

Просто дивилася.

Це було настільки підозріло, що він ще кілька секунд лежав на дивані й намагався зрозуміти, чи прокинувся взагалі.

— Що ти робиш? — нарешті запитав він.

Юлія не повернулася.

— Думаю.

— Біля огірків?

— Вони сприяють.

Олександр сів.

— Учора ти казала, що це просто їжа.

— Учора я була молодша.

— На дев’ять годин.

— Деякі люди за цей час змінюють життя.

— Ти змінила ставлення до маринаду.

Юлія взяла один огірок.

Подивилася на світло.

— Знаєш, що найбільше мене дратує?

— Зараз дізнаюся.

— Вони нормальні.

— Жахливо.

— Я серйозно. Після всього цього вони мали бути хоча б символічно пересоленими.

Олександр підвівся.

Підійшов ззаду.

Обійняв її за талію.

Юлія автоматично притулилася спиною.

— Література програла консервації, — сказав він.

— Тимчасово.

— Не починай війну з банкою.

— Вона перша.

Він поцілував її в потилицю.

Юлія ледь усміхнулася.

— Ти сьогодні дивно ніжний.

— Учора був важкий день.

— Це компенсація?

— Можливо.

— Ненавиджу, коли ти використовуєш моє слово.

Олександр поклав підборіддя їй на плече.

На столі лежала копія списку Михайла.

Папка була закрита.

Поруч — стара карта дороги.

За останні дні квартира перетворилася на місце, де їжа, травма й картографія жили в небезпечній близькості.

Тітка Ліда сказала б, що так буває, коли люди не мають нормальної комори.

— Ти дивився список? — запитала Юлія.

— Вночі.

Вона повернула голову.

— Після?

— Коли ти заснула.

— Чому?

— Хотів.

— І?

Олександр відпустив її.

Підійшов до столу.

Відкрив папку.

— Я вперше прочитав його не як список своїх помилок.

Юлія сперлася стегном об стільницю.

— А як?

— Як список людей.

— Звучить очевидно.

— Саме це найбільше дратує.

Він показав на записи.

— Людмила виїхала з племінником. Валерій — із сусідом. Петро дочекався сина. Тамара вже була в дорозі.

Палець зупинився.

— Ігор загинув пізніше.

Юлія мовчала.

— Раніше кожен рядок у голові починався з «я».

Вона подивилася.

Олександр продовжив:

— Я не приїхав. Я не встиг. Я не забрав. Я міг.

— А тепер?

— Тепер там їхні дієслова.

Юлія повільно всміхнулася.

— Оце добре.

— Не перебільшуй.

— Я не перебільшую.

— Ти вже маєш обличчя людини, яка придумала концепцію.

— Можливо.

Олександр закрив папку.

— Не сьогодні.

— Чому?

— Бо сьогодні ми їдемо до Ірини.

Юлія кліпнула.

— Куди?

— В архів.

— Вона сама приїде.

— Ні.

Він узяв телефон.

— Написала о сьомій.

Юлія прочитала повідомлення.

«Якщо ви справді хочете зрозуміти старий маршрут, вистачить сидіти над картою. Є ще одна доступна ділянка. Сьогодні можна проїхати. Без геройства. Без самодіяльності. І без Ліди за кермом, навіть якщо вона попросить».

Юлія підняла брови.

— Чому я про це не знаю?

— Ти спала.

— Ти міг розбудити.

— Ти погрожувала смертю тому, хто це зробить.

— Це була загальна декларація.

— Я сприйняв серйозно.

— Правильно.

Олександр узяв чашку.

— Ірина хоче показати місце, де стара дорога розходилася на два маршрути.

— Той поворот?

— Схоже.

— Де один ішов до старого мосту?

— Так.

Юлія відчула, як усередині прокинулася журналістка.

Олександр побачив.

— Спокійно.

— Я абсолютно спокійна.

— У тебе зіниці розширилися.

— Це світло.

— У нас хмарно.

— Не будь занудою.

Олександр усміхнувся.

Юлія взяла карту.

— Ірина впевнена, що там безпечно?

— Перевірила.

— З ким?

— Місцеві. Дорожня служба. Ще якісь люди.

— Тобто вона зробила більше перевірок, ніж ми перед першою поїздкою.

— Саме тому вона за кермом.

Юлія подивилася.

— Ти погодився?

— Так.

— Добровільно?

— Майже.

— Що сталося з чоловіком, який сперечався через кожен поворот?

Олександр зробив ковток кави.

— Подорослішав.

Юлія підійшла.

Поклала долоню йому на лоба.

— Температури немає.

— Дуже смішно.

— Я переживаю.

Він перехопив її руку.

Поцілував зап’ястя.

— Не треба.

— Пізно.

— Тоді переживай красиво.

Юлія нахилилася.

— Можу без одягу.

Олександр мало не подавився кавою.

Вона невинно подивилася.

— «Арт-ню» без оголеності.

— Ти ненормальна.

— Але прокинувся одразу.

Він притягнув її за талію.

— Ми запізнимося.

— У нас сорок хвилин.

— Ти небезпечна з часовими оцінками.

Юлія торкнулася губами його губ.

— Тридцять вісім.

— Юлю.

— Тридцять сім.

— Іди вдягайся.

— Боягуз.

— Логіст.

Ірина зустріла їх на парковці біля архіву з паперовою картою.

Справжньою.

Складеною.

З потертостями.

Юлія одразу потягнулася.

Ірина відсунула.

— Не дам.

— Чому?

— Бо ти одразу почнеш на ній писати.

— Я не…

Олександр кашлянув.

Юлія повернулася.

— Ти сьогодні не на моєму боці.

— Я за історичну правду.

— Зрадник.

Ірина розклала карту на капоті.

На ній були позначені три лінії.