Про граблі та вічність

Колись прочитала цікавий вислів, що чого б там граблі не навчили, а серце вірить у диво.
Гарно звучить, але енергія кульгає на дві ноги.

Граблі якраз і вчать жити у Благодаті, мріяти і діставати, йти по дорозі в унісон із Всесвітом. Граблі вчать тих, хто нарешті готовий вийти із стану де ти собі чужий.

Граблі також і для колекцій. На все воля ( недоторкана ) людини.

Серце. А серце шукає страждань. І, зауважте, панянки, йому це вдається доволі успішно. Та що ти таке пишеш, закинете ви. Серце любить! Так, так. Любить, але постраждати. Бо там є кайф, натхнення і зайнятість. А інтуїція все це спрощує і як доктор без наркозу - тяп, і клієнт готов! 
Але в такій операції немає «крови жертви», меду ложками та прилипання до людини.  Там все чітко, по поличках і порядок надовго. Зате надійно. Повірте їй і собі.

Але хто зичить чудес через наївність серця - я все кажу - пробуйте, значить вам не всі уроки зараховані. Але пам’ятайте - десь прибуває, десь відбуває.

Дива стаються, якщо ти їх хочеш. А хочеш далеко не все те, з чим годен справитися.

Бажай щиро і по потребі, решта все збалансується.

Щоб почати чути своє вище Я, потрібна певна колекція грабель. Але в ній головне - не кількість, а їх призначення.

Дива, як і мрії - потребують дій.

Якщо не віриш у себе, то Всесвіт у тому не винен.

Все, що робиш супроти себе - дожене тебе пізніше.

Там, де не працює любов, добав ще любові.

Недавно почула твердження про невідворотність подій у житті, що ми не можемо протистояти природній смерті, краху ринків економіки, злочинності, але ми можемо готуватися до ймовірних змін, робити все, аби полегшити собі пройти шлях життя достойно.

 #лютий2021