По слідах утікача

 По слідах утікача

Уже, напевно, дванадцята година по обіді, а я все ніяк не можу розплющити очі. І все тому, що сьогодні вночі уві сні до мене знову приходив він... Прут... Хлопець, що місяць тому в Карпатах  безсоромно викрав не тільки моє серце, але і спокій...

Ось так і лежу, щосили намагаюсь повернути сновидіння, яке не встигла додивитися через невчасне повідомлення у месенджері. Яке саме? То вже не має жодного значення! Сон розтанув, забравши разом із собою Прута. Хоча, це не дивно: уже місяць поспіль сон закінчується однаково. Вночі приходить, підносить до небес, а з першим сонячним промінням нещадно зникає, лишаючи по собі лише примарну згадку. А, може, він і є звичайним маренням зголоднілого за коханням дівочого сердечка? Перевтома... Стрес? Чи це все результат пригод, які довелося пережити всього за два дні у горах? Ось тепер і маєш: міражі, видіння або, як у народі кажуть, просто глюки!

Марно, примаро, ти мене маниш...

Мирно жилося без гір і морів.

Рани ще свіжі, а ти знову раниш,

Холодом ріжеш Карпатських вітрів...

Так жити далі просто неможливо! Він заполонив усі мої думки. Досить з мене! Хочу знати правду! Можливо, я просто втрачаю розум, але... Дороги назад немає. До зустрічі, Говерло!

Погортала календарик у смартфоні і неабияк зраділа: цього року День Незалежності припадав на четвер. А моє керівництво вже давно вирішило зробити і п’ятницю вихідним днем, аби вийшов такий собі чотириденний вікенд. А потім, вже наступної суботи, відпрацюємо за п’ятницю. Це, напевно, я вперше так зраділа рішенню директора фірми, оскільки відпустку я вже використала, і навряд чи мені б дали ще не зароблені відгули. А так вимальовувалася можливість провести дві ночі і три дні у пошуках таємничого втікача!

Наступної миті я вже гортала сторінки сайту Укрзалізниці з надією придбати квиток. І як вам таке сподобається: жодного вільного місця! Ні тобі купе, ні плацкарту... Та хоч би вже верхнє бокове біля туалету! Дзуськи! Таке відчуття, що всі мешканці столиці в День Незалежності вирішили підкорити Говерлу. Я їх, звичайно, розумію. Патріотизм і все таке... Сама сповнена любові до України-неньки, але…

Але мене вже не спинити! Іду далі. Сайт “BlaBlaCar”... Реєстрація! Ну, звісно... Нічого, це не завада моїм планам. Так, є... Вводжу потрібний день відправлення, місце прибуття... Пошук... Є! Є! Є! Не можу стримати емоцій. Ще й одразу два варіанти! Обираю більш оптимальний, пишу водію... Відповідь! Ну все, готово! Видих...

Часу на збори залишалося мало. Швиденько по спортивних магазинах за амуніцією. Гіркий досвід минулого походу спрацював миттєво. Одразу пригадала, чого критично бракувало. По-перше, спеціального гірського взуття. Щоб не ковзало, не натирало і,  якщо в ідеалі, то не промокало. Є! По-друге, нормальний намет. Подвійний. Із водонепроникним дном і всім необхідним. З цим легко можна поставити плюсик, бо вибір у наш час просто вражає. Були б гроші! По-третє, рюкзак. Максимально зручний та вмісткий з протидощовою накидкою. Ну, а далі по дрібницях: каремат, спальний мішок, павербанк, світлодіодний ліхтарик, термочашка…

Стомлена, але щаслива і з цілою купою придбаного туристичного спорядження повернулася додому. Завтра понеділок. Лише три робочих дні відділяють мене від пригоди. Я на сто відсотків впевнена, що ця подорож буде не менш захопливою та емоційною, тому із блаженною посмішкою одразу засинаю...

Робочі будні минули, як одна мить! Пролетіли, не вгледіла й коли. І от, стою, як то кажуть, при повному параді, в очікуванні на попутну машину, і диву дивуюсь, наскільки впевнено почуваюся, вирушаючи невідомо куди, невідомо за ким. І до того ж невідомо, чим! А ось і машина...

Дорога планувалася далека, тому влаштувалася зручніше. Зазвичай почуваюся не дуже добре в подібних засобах пересування, тому забронювала місце на передньому сидінні біля водія. Добре, хоч на сайті правду написали, не обдурили: машина-іномарка, комфортна, новенька. Водій адекватний хлопець: і дистанцію постійно витримує, і швидкість допустиму зберігає, і гальмує м’якенько. Пасажири ввічливі та культурні люди. Я б навіть сказала, особистості: письменниця, художник і науковець-винахідник. У салоні тихесенько, якось ненав’язливо, звучать пісні популярних вітчизняних гуртів. Згодом помітила, що композиції усі україномовні. Легкий шлейф приємних чоловічих парфумів, ідеально комфортні сидіння... Загалом, все на вищому рівні!

Як і планувала, годинки дві почитала, і, ледь прикривши очі, заснула, щоб скоротити шлях.

- Перепрошую, що перебив ваш солодкий сон, але у нас зупинка, - донеслося крізь завіси Морфея. -  Можливо, ви б хотіли перекусити, чи ще кудись вам потрібно? Можливо… Усе ж таки дев’ять годин в дорозі...

- Скільки?! - аж підскочила.

У машині ми були самі, напевне решта пасажирів вже попрямувала на заправку. Поглянула у вікно, вже починало світати.

- Дев’ять. Сім годин проїхали, і дві стояли тут на зупинці, щоб я міг трохи перепочити. Прокинувся, а нікого немає, крім нас. Усі, напевне, пішли каву пити і перекусити тут на заправці. А ви, бачу, й досі… Тому й вирішив вас збудити. Ми надалі не плануємо зупинятися, щоб якомога раніше прибути до пункту призначення. Якось так… - винувато здвигнув плечима водій.