Павлуша і Сара

Того дня Сара нервувала. Її Марат - збирався з друзями на річку, на кілька днів з наметами. Друзів свого сина вона знала, тому переживала від слів Марата вдвічі більше:

 - Мам, всьо буде чік-чірік, буду дзвонити кожен день, постараюсь.

Відправивши сина, пішла на балкон, де мирно покурював Павлуша.

 - Чуєш, а давай ми теж з'їздимо на дачу? Давно не були, там і дерева полити треба і квіточки мої. Огірки з кабачечками? У, давай? Підкотила пропозицію Сара

 - Ну шо, треба то треба, відповів Павлуша, затушив сигарету і пішов збирати манатки.

Павлуша знав - дача то серйозно. Треба взяти шампури, мангал-валізку, м'яса пару кіло і головне настоянку. Бо сусід явно схоче мекнути, а як не схоче - Павлуша до нього прийде і натякне, тоді - точно схоче.

Сара, також, збиралась. Взяла старі речі, банки, пакети, ящинюки на овочі й поставила біля дверей. Павлуша - зносив то все в машину, як мурашка волочить все в мурашник.

 - Та досить вже, скоро місця не буде! Лаявся Павлуша і натирав ганчірочкою капот машини до блиску.

 - Тобі аби потерти, ше не думав до машини переїхати? Хай би тобі готувала, прала, купляла одяг? Га? Класно було б, язвила Сара, 

 - Ой ну не починай, ти ж знаєш, то моє хобі та робота тільки й всього, відповів Павло.

 - Ага, хобі, робота, ти ше її в глушитель поцілуй, заявила Сара, сіла в машину і зі злості сильно гупнула дверима.

В Павла серце налилось кров'ю. Заболіло. То було гірше ніж вдарити його по достоїнству. Це він би стійко пережив, а машина, машина - то святе.

 - От бісова дитина. І піднялась же рука, холєра ясна, бубнів Павло під ніс, поки дружина не чула і сів в машину.

Виїхали вони з міста. Вітер гудів за вікном, в колонках грала музика з радіо, одним словом - красота. Дерева швидко пролітали мимо. Поворот, ще один. За ним підйом, ще поворот. Вліво, вправо. 

 - Хто цю кляту дорогу робив, вже з 40 років очі муляє мені, думала про себе Сара і дивилась у вікно.

Машина загуділа, Павлуша додав обертів і йшов на підйом. І тут раптом…кіт… Посеред дороги, прямо перед машиною.

Павлуша, як міг гальмував машину і вивертав кермо і згодом зупинився. 

Перед ними стояв…Тимофій з котом.

 - Знов вони…добити хочуть моє слабке серце, защебетала тоненько від нервування Сара.