Автобус і зупинка

- Ну що там, довго ще чекати? Запитала Катруся коханого чоловіка.

- Та вже мали б приїхати, відповів Іван.

- То може ми якусь попутку зловимо? Не здавалась Катруся.

- Можна спробувати, але їх тут небагато.

Вони зійшли з того місця, яке місцеві гордо називали - Залізничною станцією. Але шмат обочини і дві лавки біля колії, аж ніяк не виглядали гордо. Катруся і Тимофій посиділи якийсь час на лавці, але все ж вирішили вийти до траси, літня спека сильно докучала. А там є хоч автобусна будка. Судячи з інформації на табло - на автобус вони не встигли. Він юув один на день і вже поїхав. Кіт Віскарік сумував в переносці і вже подумував втекти, щоб розім'яти лапки. Тимофій ще телефонував, але телефон батька вже був поза-зоною. 

- От трясця, треба ж було так, нервував Тимофій.

- А я казала, краще автобус, як могла допомагала чоловіку - Катруся.

- Автобус поїхав через 5 хвилин, як ми прибули. Щоб встигнути - треба було одразу на нього бігти, виправдовувався Тимофій.

Сидіти без діла було страшенно нудно для всіх. Катруся пожаліла кота Віскаріка і випустила з переноски. Кіт неспішно виліз, потягнув спинку, лапки і притиснув хвіст. Тут йому явно не подобалось. Він сховався за ногами Катрусі. Мимо пролетів Молоковоз. Але з таким гулом, здавалось - будка полетить від самого тільки звуку - шкереберть. Кіт Віскарік сильно злякався цього звуку і вирішив - помирати, так не в коробці. І шмигнув мимо Тимофія на дорогу. Тимофій - за ним. Катруся - слідом.

Гул. Свист коліс. Запах паленої резини.

Тимофій стояв посеред дороги, а в раках тримав смертельно переляканого кота.

Червона машина, за рулем Павлуша.

- Нє, ну ти подивись. Спочатку моєї смерті хочуть, а тепер самі під колеса кидаються. Нещастя якесь, а не подружжя, сказала Сара до чоловіка.