Ранок у селі

- Доброго ранку, подумала про себе Людмила Степанівна і встала з ліжка. Півень, як міг, надривався і кричав за вікном. Чоловік спав збоку і мирно сопів.

- Іван, скільки можна спати, давай вставай, тебе вже свинки чекають, будила чоловіка Люда. Та він і вухом не повів. Десятки років тренувань і будь-хто буде прокидатись о 6 ранку і без будильників, особливо півнячих.

- От скотина, не дав доспати 10 хвилин, вилаялась вона, взяла відерце і пішла доїти корову.

Корова "Зірка", теж вибилась з графіку і не чекала доярку в таку рань. Але підвелась і дала себе подоїти. 

Село потроху прокидалось від сну.

З хати виліз Іван, ліниво потягнувся і закурив сигарету, поки Люда не бачить.

А Люда все бачила. Вона не давала йому курити, бо лікар заборонив. Але ж той осел впертий всеодно бере і курить. Доводилось їй йти на крайні міри і ховати самогон. Вона успішно вимінювала чарку-другу в день на піст по сигаретах. Це діяло, певний час. Але, невдовзі, чоловік вже на те не зважав і треба було придумати шось ше.

Рішення було прийнято однозначно і вона пішла його бити рушником по писку.

Звичайно, з любов'ю. Чоловіка вона любила, як і він її. Двадцять п'ять років у шлюбі - не хухри мухри.

Іван, отримавши рушником, пробурчав:

- Отак всігда, нема свободи в тій хаті, нема і всьо.

- Ти давай не тойво мені тут, бо договорисся, відказала Люда.

Іван подивився скоса і пошурував годувати свинок. Свинки, почувши кроки господаря, почали хрюкати, як в останній раз. 

- Но, завелися, нема спасу від вас. Зараз всьо буде, сказав Іван і всипав їм "товчі".

В селі не було такого дня, який не був би розписаний, як по нотах. Тому Іван взяв корову, причепив ланцух і повів її в поле.

По дорозі тихенько дістав сигарету і таки смачно закурив.