Звуки покликання

Як часто ми слідкуємо за покликом серця? Це схоже на натхнення: йдеш, вигадуєш рядок, а за ним чіпляється інший, і ось уже виходить твір. Але інколи ми відганяємо очевидне, йдемо в хибному напрямку. Є багато шляхів, що ведуть до мети, але ми часто обираємо неправильний. Чи можна це змінити? Як зрозуміти, куди йти?

Можливо, одного дня ви, як і я, просто будете прогулюватись парком, і раптом почуєте звук ударних інструментів. І замість того, щоб пройти повз, ви підете туди. Це й є — йти за покликом серця, хоча це бажання могло виникнути ще багато років тому.

Давно, в училищі, я тікав від сірого буденного життя в шумний центр міста. А втікати було від чого: навколо люди, яких цікавило лише, що вкрасти, де знайти закладку або як «зварити чорний». Щодня ти мимоволі слухаєш рецепти небезпечних речей, переживаєш, щоб у тебе не зникли нові речі. У такому місці не хотілося затримуватись.

Але були й світлі моменти. Були люди, яких хотілося назвати друзями. Просто їх було мало.

Одного разу, коли я знову втік від усього цього, я вперше потрапив на рок-концерт. Це було, як ковток свіжого повітря — справжній протест проти реальності, що мене оточувала. Саме тоді в мені зародилась любов до рок-музики.

То був мій перший концерт, і він був неймовірний. Атмосфера — шалена. Учасники гурту носилися сценою, стрибали в залу, вони були так близько, що, здавалося, їхня енергія передавалася просто через повітря. Музика проникала в кожну клітину мого тіла, і я відчув, як сам стаю її частиною.

Кожен новий гурт, якого я відкривав для себе, додавав нові фарби до цієї пристрасті. І з часом я закохався у гру на ударних.

З'явилася думка, що поступово перетворилася на мрію: грати на барабанах.

Ця думка не полишала мене весь час, поки я був в училищі. Вона жила в мені, билася разом із серцем, навіть якщо здавалася далекою й нереальною. І лише коли я вступив до коледжу, змінив оточення, відчув подих нового життя — вона знайшла свій шлях до здійснення.

Одного разу, гуляючи парком, я почув звуки ударних.

Я не шукав їх. Я не очікував, що саме тут, саме зараз, віднайду щось важливе. Але як тільки цей звук торкнувся мого слуху, серце миттєво відгукнулося. Кожен ритм, кожен удар віддавався в мені.

Усе раптово стало чітким, наче час сповільнився.

Це було не просто звуки.

Це було щось більше.

Щось, що я шукав усе своє життя.

Я не вагався. Я просто пішов.

Звуки привели мене до старої будівлі, де виявилася приватна школа ударних.

З того моменту я почав грати.

І я зрозумів — моя мрія стала реальністю.