4 розділ

— Розумію. Ти, напевно, боїшся? Та не чіпатиму я тебе. - засміявся Федорович. 

— Просто я абсолютно чужа для вас людина, і ви так легко запрошуєте мене до себе? - Марина все ще не приховувала свого здивування.

— А що робити, коли така ситуація? Не залишати ж тебе на вулиці? Можеш пожити в мене, і за цей час знайдеш собі житло. І роботу теж. Якщо захочеш, можеш узагалі в мене залишитися. Я ночами чергую, а вдень відсипаюся. - сказав Федорович.

— Спасибі, звичайно, за пропозицію, але мені ніяково. Я, мабуть, відмовлюся. - відповіла Марина. 

— Ні, не приймаю відмову. Чого соромитись? Сиди тут до ранку. Коли моя зміна закінчиться, тоді підемо додому. Тут зовсім поруч, усього п'ятнадцять хвилин пішки. Поснідаєш і виспишся гарненько. -  сказав Федорович. 

— Спасибі вам велике. Ви дуже добра людина. - дівчина знову заплакала. Вона була зворушена до глибини душі таким добрим ставленням до неї. 

— А поки що можеш подрімати тут. Вокзал закритий, тому тебе тут ніхто не чіпатиме. Я пішов зроблю ще раз обхід і вранці тебе розбуджу. Спи. - Федорович пішов до виходу. Він зачинив за собою двері на ключ. 

Марина лягла на лавку. Вона підклала сумку під голову і втупилася у стелю. Думки не давали їй заснути. На душі було тривожно. Дівчина сумнівалася про правильність такого вибору. Але потім вона вирішила, що гірше вже точно не буде. Вона зможе перепочити день і зайнятися пошуками роботи. Коли отримає перші гроші, тоді сповна віддячить Федоровичу. 

Марина все-таки заснула. Втома далася взнаки і очі самі зімкнулися. Вранці її розбудив старий і вони пішли додому. Усю дорогу Федорович розповідав про своє життя в молодості. Розповідь була цікавою, що Марина й не помітила, як вони підійшли до маленького будиночка. Було видно, що тут немає жіночої руки. 

Марина побачила, що в кімнатах доволі багато пилу, тож вона взялася прибирати. Федорович намагався її переконати, але це було марно. Старий пішов спати після нічної зміни, а Марина почала господарювати. Їй хотілося бути корисною. Вона подивилася, що є в холодильнику і почала готувати їжу. Марина за готуванням не почула, як на кухні вона вже була не одна. За нею пильно спостерігали. 

— Дівчино, а що ви тут робите? - почула Марина незнайомий чоловічий голос.

Від несподіванки вона заціпеніла. Дівчина повернулася до входу в кухню і побачила чоловіка років тридцяти п'яти. Він був одягнений у гарний костюм, із сумкою на плечі. У руках він тримав пакет і ключі. Очевидно, від свого автомобіля. 

— Я готую обід для Віктора Федоровича. - відповіла Марина. 

— Чудово. А з яких це пір у нас працює кухарка? - чоловік злився. 

— Вибачте, але Віктор Федорович мені дозволив у нього пожити. - Марині було прикро, що її обізвали кухаркою. 

- Так, батько, мабуть, зовсім вижив з розуму. Притягнув у дім абсолютно незнайому дівчину. І де він сам? - запитав чоловік. 

— Він зараз спить. І попрошу мене не ображати. - відповіла Марина. 

— Я не ображаю, а констатую факти. Ми не потребуємо допомоги, тому попрошу вас на вихід. - твердо сказав чоловік. 

Марина не стала йому нічого відповідати. Вона зняла з себе фартух, жбурнула його на стілець і поспішила до виходу. Дівчина взяла свою валізу, сумку, взулася і вийшла. Вона навіть не стала за собою замикати двері. Ще чого! Самі зачинять! Коли вона вийшла на вулицю, навколо не було ні душі. Марина вирішила, що їй потрібно йти прямо вулицею, щоб вийти на трасу. Вона не знала, чи ходять тут автобуси. Але може пощастить зупинити якийсь автомобіль і дістатися до центру міста. Там вона вже зможе купити газету, пошукати варіанти житла з господинею, щоб зняти недорогу кімнату. 

Марина йшла швидким кроком. Їй хотілося піти від цього будинку якомога далі. Позаду вона почула, що вдалині їде машина. Марина зраділа! Вона зупинилася і почала махати рукою. На її щастя автомобіль зупинився. Це був дуже гарний і, судячи з усього, дорогий джип. Вікна були тонованими, тому дівчина не бачила, хто там сидів усередині. Вона відчинила двері й побачила чоловіка у віці. Він був доволі вгодований, з лискучим обличчям і задоволеною посмішкою.