7

Фройляйн Л. Бергер

5 Третя Авеню

Нью-Йорк

США

Моя дорога Лісбет!

            Найімовірніше, ваша пам’ять зберегла про мене наймізерніші спогади, і, прочитавши на конверті моє ім’я, ви довго гадали, хто є його відправником. Дозвольте вам усе пояснити. Мене звуть Йозеф Рейнгольд. Я був університетським товаришем вашого батька, з яким ми разом осягали таємниці устрою людського тіла і хвороб, які шкодять йому. Востаннє ви могли бачити мене на його похороні, але ця сумна подія, очевидно, зробила вас не схильною запам’ятовувати обличчя тих, хто прийшов попрощатися з вашим батечком. Тепер же доля влаштувала нам це заочне знайомство, на жаль, за обставин не менш сумних. Що б ви знали, я був саме тим лікарем, якого гер Пікольт запросив до своєї хворої дружини в день її передчасної смерті.

            На жаль, я спізнився. Але на своє виправдання можу сказати, що, навіть якщо б я приїхав на добу раніше, нічого не зміг би зробити для її порятунку. Діагноз, раніше поставлений моїми колегами, які відвідували її, був неправильним, і тому вона не отримувала необхідного лікування. Її хвороба зайшла надто далеко.

            Я знайшов фрау Пікольт у ліжку. На той час її душа вже відлетіла до Господа, і я звелів послати за сільським священиком. Аби подбати про тіло належним чином, я залишився чекати, поки той не з’явиться, і в цей момент помітив у руці померлої аркуш паперу. Таким чином я дізнався про її останню волю і виконав її відповідно до бажання самої фрау Пікольт.

            Це сталося рівно рік тому. А значить, рівно рік я не наважувався потурбувати вас, добре усвідомлюючи, що спогади можуть завдати гострого болю. Та після закінчення терміну жалоби, який ви самі собі відміряли, і через зміни ваших особистих обставин, я вирішив, що цілком можу написати цей лист.

            Пробачте мені мою допитливість – невід’ємну якість будь-якої розумної людини, а тим більше лікаря, – але перш ніж відправити вам кілька останніх послань фрау Пікольт, я прочитав написане. І, треба сказати, зміст їх настільки здивував мене, що став приводом для іншого листа – того, що ви тримаєте зараз у руках. Справа в тому, що бачення світу фрау Пікольт мало містично-маячний характер. Власне, саме це і наштовхнуло мене на думку, що нещасна померла зовсім не від запалення легень. Звичайно, перш ніж дійти остаточного висновку, я розпитав у гера Пікольта про деякі важливі подробиці життя його дружини, і тільки тоді зрозумів, що вона загинула від малярії.

            Очевидно, вам набагато краще за мене відомо про ту пристрасть, яку мала ваша подруга до далеких подорожей. Їй вдалося побувати у найвіддаленіших куточках Землі. Цілком можливо, що, подорожуючи Північною Африкою, вона, сама того не підозрюючи, заразилася рідкісною в наших краях хворобою, також відомою як «болотяна лихоманка». Її рецидиви хвора переживала і раніше, але у  менш гострій формі, і вважала звичайною застудою. Але малярія – хвороба підступна. Часто вона проявляється майже відразу, але іноді може дрімати в тілі людини до півроку, а то й довше. Зазвичай, уражуючи печінку та селезінку, вона викликає остуду, високу температуру і головний біль. Часто страждає  й мозок, що може спричинити появу нічних кошмарів і галюцинацій.

            Можливо, фрау Пікольт і раніше описувала вам якісь незвичайні речі, які вона нібито бачила чи робила. Але запевняю вас, нічого такого насправді не відбувалося. Останнім часом, а особливо в останні хвилини життя, світ їй бачився повним загроз, а люди, що оточували її та бажали їй добра, – ворогами. Прошу поставитися до цього з розумінням. Становище нещасної було настільки безнадійним, що ми просто зобов’язані пробачити їй ці підозри.

            Боюся, у вас залишився важкий осад на серці від однієї лише згадки Бергдорфа, і, оскільки ми обоє родом із цих місць, я вважаю за потрібне внести деяку ясність щодо осіб, які фігурують у тому останньому листі.

            З фрау Кох ви не були знайомі, хоч їй доводилося кілька разів чути про вас. Вона переїхала до Бергдорфа вже після вашого від’їзду до Америки. Її батько – знаменитий ювелір – володів магазином у Цюріху. Дружина його померла, і він сам виховував дочку у любові та суворості. Подорослішавши, Інгрід вела всю його бухгалтерію, а вийшовши заміж у вельми зрілому віці за власника готелю, перебралася у  Бергдорф, ставши вже відомою вам фрау Кох.

            Все це було давно. Якщо мене не зраджує пам’ять, гер Кох помер десь через рік після одруження, яке вважав більш ніж вдалим, і фрау Кох успадкувала все його майно. На жаль, батько її також не затримався на цьому світі, залишивши у спадок магазин. Зіткнувшись зі  складним вибором, удова вирішила продати ювелірну лавку, залишивши собі лише готель, від якого мала скромний дохід. Але любов до коштовностей, навіяна з дитинства, так нікуди і не зникла, чим, власне, можна пояснити ту величезну кількість прикрас, яку вона постійно носить на собі. Стара звичка, нічого особливого. Але запевняю вас, вона ніколи не була ні жадібною, ні безсердечною. Навпаки. Переживши дві важкі втрати, фрау Кох стала лише зовні сухою, але всередині завше залишалася надмірно сентиментальною. Вона надає їжу і притулок усім, хто їх потребує, допомагає бідним і жертвує із своїх статків  церковному приходу.

            До речі, фройляйн Леманн була однією з тих, кому фрау Кох допомагала абсолютно безкорисливо. Опинившись у центрі скандалу, Каролін довелося покинути Гріндельвальд. Простіше кажучи, її вигнали з дому власні батьки, дізнавшись про те, що їхня незаміжня дочка при надії. Таким чином, фройляйн опинилася в скрутному становищі – без даху над головою і засобів до існування. Вона жебрачкою прийшла в Бергдорф і несподівано для себе отримала пропозицію стати покоївкою, на яку охоче погодилася.