Дитинство в кишенях

1 квітня.
Доброго дня. Мама каже, що з треба вітатись. Будемо знайомі. Мене звати Касія. Сьогодні мені виповнилось 10 років. Мама каже, що від сьогодні, зі мною почнуть траплятись дивні, але прекрасні речі.
Моя бабуся, мама і я - відьми.
Ні, ми не коїмо зла. Відьма - від слова відати. Розбиратися в травах мене почали навчати ще раніше ніж ходити.
Бабуся каже, що це знання предків, а мама - що це нісенітниці і я маю жити звичайним життям.
Але яке воно, звичайне життя?

7 квітня.
Сьогодні розмовляла з кульбабами. Здається, вони мене зрозуміли, бо схилили голови саме тоді, коли я просила дощу. Мама каже, що це просто вітер, але я бачила, як іскрилося повітря. Сховала під подушку гарний камінь з річки. Якщо шепотіти йому «гори», він стає теплішим. Чи це мені здається?

7 червня.
Знайшла ідеальне місце під старою яблунею. Там коріння вилазить із землі, як лапи дракона. Я принесла туди свої скарби: скляне око від старої ляльки, три пера сойки та синю стрічку.
Коли я кладу руки на кору і заплющую очі, я бачу зелені нитки. Вони йдуть від дерева до трави, від трави до мене. Якщо потягнути за одну — злетить метелик. Якщо за іншу — впаде яблуко. Бабуся каже, що це «мереживо світу». Я хочу навчитися його плести.

15 червня
Намагалася перетворити кашу на шоколад. Не вийшло. Мабуть, каша занадто вперта.

20 червня
Сьогодні я нарешті зрозуміла, чому кіт Мурчик завжди дивиться в порожній кут коридору. Там не порожньо. Там живе Тінь Старого Будинку. Вона схожа на дим від свічки, тільки холодна.
Я сіла поруч із Мурчиком і теж почала дивитися. Якщо розфокусувати зір (як каже мама, коли я «ґав ловитиму»), то Тінь починає тихо мурчати. Вона розповіла мені, що під третьою сходинкою на горище лежить заіржавілий ключ. Я його знайшла! Він пахне залізом і дуже давніми таємницями. Мама спитала, де я його взяла, а я сказала, що «земля подарувала». Вона тільки зітхнула. Дорослі такі забудькуваті.

12 липня
Рецепт для того, щоб літо ніколи не закінчувалося.
Тобі знадобляться:
1. Сім сонячних зайчиків (я ловила їх маленьким дзеркальцем у банку з-під варення).
2. Пил із крил метелика (насправді це просто пилок із квітів, метеликів чіпати не можна, бо вони образяться).
3. Сміх найкращої подруги.
4. Три краплі роси з лопуха.
Я змішала все це в глиняній ямці за сараєм. Треба було прошепотіти: «Сонце, застрягни в моїх косах». Результат: Літо все одно минає, але коли я заплющую очі, я відчуваю тепло всередині живота, навіть якщо з’їм три порції морозива поспіль. Може, магія — це спосіб зберігати сонце на зиму?

20 серпня
Велика сварка з Грозою.
Сьогодні небо стало фіолетовим, як синяк. Я вийшла на ґанок і тупнула ногою. Я хотіла, щоб дощ пішов пізніше, бо ми з татом збиралися на річку. Я крикнула хмарі: «Йди геть, ти мені заважаєш!».
І тут блиснуло прямо над головою. БА-БАХ! Я так злякалася, що впала в калюжу. Бабуся вийшла, підняла мене і прошепотіла на вухо: «Ніколи не наказуй тому, що старше за тебе в мільйон разів. З Грозою треба домовлятися, а не сваритися».
Весь вечір я сиділа на підвіконні й малювала Грозі малюнки крейдою на папері. Здається, вона вибачила, бо залишила мені на ранок величезну веселку.

25 серпня
Сьогодні я вигадала де обладнати свій сховок. Це не просто місце, це моя перша власна територія. Вона знаходиться на горищі старого сараю, за купою сіна та зламаними стільцями. Я побудувала затишне "гніздо" з ковдр, яке пахло пилом і сухими яблуками. Обов'язково треба описати свої скарби.

Список артефактів Касії:
1. Скляна кулька (Око Дракона): Насправді це був просто великий скляний марбл із зеленими розводами всередині, але Касія вірила: якщо дивитися крізь нього на вогонь свічки, можна побачити, що роблять ельфи в саду.
2. Зошит у шкіряній обкладинці: Її перший справжній щоденник, де вона записувала "Справжні Імена" речей (наприклад, чайник вона називала Паровик, а старий годинник — Серце Стіни).
3. Мішечок з "Голосами Землі": Колекція камінців, які вона збирала в різних місцях. Кожен камінь мав свій характер: один був теплим і сонячним, інший — холодним і колючим, як зимовий ранок.
4. Стара срібна ложка: Її "чарівна паличка". Вона вірила, що метал відчуває вібрації повітря.

Тут мене ніхто не знайде. Навіть мама, хоча вона каже, що відчуває мій запах 'свободи і котів'. У моїй схованці час зупиняється. Я поставила коло з соснових шишок навколо свого гнізда. Тепер це мій замок, і жодна зла думка не пройде крізь цей захист.

1 жовтня.
Мама випадково впустила старовинну вазу, яка належала ще прабабусі. Це була тонка порцеляна, розписана синіми квітами. Ваза розлетілася на сотні дрібних уламків. Мама заплакала — не через вазу, а через втому, і пішла на кухню за віником.
Я стояла поруч. Я відчула такий сильний біль від цих "поранених" уламків, що просто опустилася на коліна. Я ще не знаю заклять. Просто почала збирати шматочки, шепочучи їм: "Складіться назад, будь ласка, станьте цілими, як пісня". 
Бабуся казала, що не обов'язково промовляти слова. Іноді достатньо просто захотіти. Я заплющила очі так сильно, що полетіли іскри. У повітрі раптом запахло озоном і свіжоскошеною травою (серед осені!). Коли розплющила очі, ваза стояла на підлозі. Вона була цілою, але сині квіти на ній... почали повільно розпускатися і рухатися, ніби на вітрі.
Реакція батьків: Коли мама повернулася, вона впустила віник. Тато прибіг на гуркіт.
Тато: "Ти склеїла її? Але як так швидко? І де клей?"
Мама (бліда): "Касю, як ти це зробила?"
Касія: "Я просто попросила їх згадати, як вони були разом."
Батьки перезирнулися. Тато почав говорити про "статичну електрику" та "особливий вид молекулярного тяжіння", але його голос тремтів. Мама просто мовчки переставила вазу на найвищу полицю і більше ніколи її не торкалася. Квіти на порцеляні завмерли, але вони назавжди залишилися в іншому положенні, ніж були до падіння.