Покликання

Юний Йосип з батьком

- Я бачив сон. Я бачив дивний сон, мій тату
Оце ми в’яжемо снопи посеред поля,
Я і брати. І колосків доволі.
І вдалині десь видно нашу хату.
Аж раптом – глядь! – Мій сніп підвівся враз –
І так стоїть по-царськи величаво,
Мов сяючи колоссям золотавим.
Ну а братів моїх снопи в цей час
Вклонились. Тату, ти чого?
Чого смієшся, тату? Так, вклонились,
Отак ще низько-низько похилились
Перед моїм снопом.
- Ну годі, сину. Спи ще, рано,
Ще півні навіть не співали.
Он бачиш: місяць і зірки.
Нема ще сонця, не світає.
Засни, синочку. Хай твій сон
Оберігає ангел Божий.
Ось буде завтра день погожий,
Загляне сонце до вікон…
А в твоїм віці так буває,
Що сниться часто дивина:
Багато хто у снах літає,
Тобі ж ось сніп чомусь приснився…
Ти вчора не перевтомився?
Га? Спиш? Так скоро? Що ж, дитя.
І я засну… Як швидко промайне життя…
- Я бачив сон. Я бачив дивний сон, мій тату
- Що, знову?..
- …Так, я був поміж зірок,
І я, мов зірка. Їх же так багато!
Здається, одинадцять…
- Та ж ні, зірки – то як пісок,
Хто зможе їх число злічити?
- … Вони прийшли мені вклонитись!
І сонце, й місяць, і зірки –
Усі лиш навкруги кружляли
І у поклоні голови схиляли!
- Схиляли голови – і місяць і зірки?
Хіба вони на вигляд, як людина?
Тю, що лиш не присниться тій дитині!..
То ти тут кажеш, сину, я і мама,
Й брати твої – усі твої раби?
Натруджені схиляємо горби?
І що за чудасія з тими снами!
Ану мерщій у ліжко! Ти диви!
Ще молоко не висохло під носом –
Воно батьків вже зневажати раде.
Ну й дітки! Нема геть з ними ладу!

Йосип у в’язниці

І знову сни!.. Чи ж я обранець долі?
То чашник із лозою і вином,
То пекар з хлібом… Може, вже доволі?!
Та ж ні, і далі сон іде за сном!..
Моїх братів надщерблене сумління…
То хто ж я? В’язень? Раб чи пан?
Господня воля не пізнає тління…
Ох і чудний мене спіткав талан!
- Тебе сам цар в свої світлиці кличе.
- Чого, не знаєш?
- Ні. А втім, стривай.
Мені втручатись в справи ті не личить,
Кого цар кличе на килим чи чай,
Але мольфари у саду горюють:
Ніяк тих снів не можуть розгадати,
Що бачив цар. А цар лютує!
- Ти думаєш, я сни всі маю знати?!
- Ні, ну не всі… Ти ж Йосиф… Всім відомо:
Ти бачиш сни і знаєш їхній зміст.
То хто ж цареві про його корови
І колоски за тебе краще розповість?
- І знову сни!.. Чи ж я обранець долі?
- Та ні. Обранець Бога ти, пророк.
- Хіба пророки мешкають в неволі?
-    Буває. Як потрібен їм урок.