Сповідь вбивці

                                                                 12

         Ранком Кропиву обережно переклали у коштовну поліровану домовину з відкидним верхом, обтягнуту зсередини білим шовком. Качур, треба віддати йому належне, зовсім не економив на похованні шефа, та влаштував з цього приводу справжнє шоу, переконуючи оточуючих у своїй відданості роботодавцю навіть після його смерті. Тіло Бориса відвезли до офісу, для церемонії прощання, а не додому, як він сподівався. Дома було трохи тепліше чим на роботі, тому існував шанс, що Кропива оклигає якщо трохи зігріється, бо від холоду, в його руки й ноги, зайшли зашпори.

         Всім відомо, що жива людина від мертвої відрізняється температурою тіла, тому гарні експерти можуть встановити час смерті людини з точністю до десяти хвилин знаючи температуру трупа. Бували випадки, коли замерзлі люди, що здавались мертвими, оживали, як тільки мали можливість трохи відігрітись. На подібне розраховував і Борис. В офісі, все одно було тепліше ніж у морзі, тому шанс ожити, все-таки зберігався. Не знав він тільки одного, що при зниженій температурі зовнішнього середовища обмінні процеси у тілі людини теж сповільнюється, а разом з ними сповільнюється дія отрути.

            Домовину, з тілом Бориса Івановича Кропиви, з відкритою кришкою, встановили у конференц-залі холдингу, обклали її траурними вінками, та запалили великі воскові свічки по периметру. Борис відчував тепло, що вони випромінювали, на своєму обличчі, з відстані кількох метрів. Попереду і позаду труни стала почесна варта з числа співробітників фірми з чорними стрічками на рукавах. Варта мінялась кожну годину. За християнським звичаєм покійник не мав лишатись один, поки його прах не закопають в землю. Люди з офісу та з регіональних представництв йшли  весь день, щоб засвідчити свою повагу й попрощатись з молодим, але справедливим керівником, що передчасно віддав богу душу. Казали про тромб, який відірвався, та призвів до смерті роботящого Бориса, що за життя зажив слави трудоголіка. Поряд, на стільчику, вся у сльозах, сиділа дружина Кропиви вдягнена у чорне. Він чув як вона хлюпає носом й зрозумів, що до його смерті вона не причетна. Не може жінка спершу підсипати трунок, а потім щиро побиватись за померлим якого отруїла. Скоріше за все, його помічник, використовував Ларису в темну, так, що вона навіть не здогадувалась про це.

          Ближче до вечора, коли знесилену  жінку відвезли додому, Качур несподівано відпустив всіх та залишився поряд з покійником на ніч сам. Борис не сподівався на таку компанію.

- От і все, шановний Борисе Івановичу – вимовив Качур звертаючись до Кропиви, коли вони залишились на одинці. – Завтра вас поховають і всі ваші надбання, які ви так ретельно збирали залишаться невтішній дружині, а дружина мені. Що, не чекали? Знаю, не чекали!

- Вибачте, шеф! Я зовсім забув сказати, що Лариса трішечки вагітна, і не від вас, як ви розумієте – продовжував блазнювати перед Кропивою Дмитро Степанович виразно жестикулюючи руками.

         Качур так довго мовчав та приховував свої наміри, що йому конче було потрібно перед кимось виговоритись й нарешті сказати правду. Кращого слухача, ніж мертвий шеф, годі було шукати. По-перших, мрець не завадить говорити, а по-других, він нікому не розкаже почутого, тому настрій у Качура  був пречудовий. Завтра, після того, як тіло власника холдингу покладуть у сиру землю, він спокійно, без поспіху, зможе все прибрати до своїх рук.

- Шкода, що ви не можете говорити, а то б я послухав, що ви думаєте з цього приводу – продовжив Качур. - Але то нічого! Наразі, з нас двох, я можу говорити, а ви, сподіваюсь, можете слухати. Ніч довга, робити до завтра, все одно нічого, тому буду розважати вас як зможу, бо на тому світі вам не буде кого слухати взагалі. Хіба що хробаків, які зжеруть ваше тіло. Так з чого ж почати? – запитав він мерця, виймаючи з кишені в’язку ключів, що належали Кропиві. Дмитро Степанович підкинув їх догори і знову спіймав на льоту, як м’яч для гольфу.

- Важкенькі будуть – констатував він, перебираючи  ключі пальцями. – Здається тут всі, - ось від кабінету, ось від сейфу, а ось від квартири, але вони вам більше не знадобляться. Качур посміхнувся та заховав їх знову до кишені.

- Так от, вельмишановний Борисе Івановичу, якщо чуєте, то слухайте мене уважно, бо повторювати другий раз, спеціально для вас, не буду. Я вам не який-небудь солдафон з вашої казарми, а вихована людина з вищою бізнес освітою отриманою за кордоном.

          «Голубе, якби ти знав як я добре тебе чую, то не виливав би душу тут переді мною», думав Кропива, слухаючи сповідь свого помічника. Глибокої ночі, наодинці з небіжчиком, тому не було сенсу брехати, але чим це могло допомогти Борису. Тільки тим, що він нарешті дізнається правду, але вдіяти все одно нічого не зможе. Один його необережний рух або випадковий подих приверне увагу Качура і він придушить Кропиву нічим не ризикуючи, бо по всім паперам той вже й так мертвий. Борис уважно слухав убивцю складаючи до купи факти великої афери придуманої  Качуром.