Розпач

                                                                    8

         «Що зі мною?», подумав Борис лежачи головою на купі опалого листя. Паралізований, у цілковитій темряві, він повністю зберіг ясність розуму та намагався з’ясувати, що відбувається. Кропива нічого не бачив, не міг поворухнутись або видавити з себе якийсь звук, але слух його надзвичайно загострився. Він добре чув, як на кутку дому вправляється з віником мама Лариси, як біля сусіднього під’їзду копирсається в смітнику приблудний пес, якого він інколи пригощав сосисками, як шурхотить  поміж гіллям осінній вітер, як чавкає за кермом у машині його особистий водій, наминаючи бутерброд, бо мабуть не встиг ранком поснідати. Він чув все, навіть те що раніше не чув, але сам лишався абсолютно безпомічним і вразливим від чужої волі. У його теперішньому стані, будь-хто, міг робити з ним, що завгодно.

         Весь перетворившись на слух, Кропива почув, як під асфальтом біжить вода у водопровідних трубах, як здригається земля від руху транспорту, як хробаки закопуються глибше у землю, щоб пережити морози, які незабаром мають прийти. Він чув кроки собаки на м’яких подушках лап, що несміливо до нього наблизилась і злякано відскочила в сторону, тицьнувши мокрим носом йому в руку. Коли пес жахливо завив,  вуха Бориса позакладало від того виття, але він, тим не менш, почув як випав віник з рук тещі й вона гепнулась на землю перечепившись ногою за держака. Кропива весь перетворився на слух, бо інші органи відчуття, поки що, йому були недоступні.

         Особистий водій, нарешті побачив свого шефа лежачим на землі в горизонтальному положенні та вискочив з машини давлячись бутербродом. Він підскочив до тіла, став на коліна та приклав вухо до грудей начальника в тому місці де повинно битись серце. Потім злякано  підвівся на ноги, обтер коліна від бруду і почав набирати по мобільному телефону номер швидкої допомоги, а потім номер помічника Кропиви, Дмитра Качура. Налякана собака перестала вити й завбачливо відійшла у сторону щоб не отримати від заклопотаного водія на горіхи. Жінка-двірник знову натягнула свій червоний в’язаний берет на голову та стала осторонь, спираючись на віника, плескаючи від розпачу у долоні від чого віник постійно випадав у неї з рук. Біля нерухомого тіла мешканця будинку повільно почав збиратись натовп зацікавлених осіб, які забули що йшли на роботу коли побачили непритомну людину.

         Чужа смерть не тільки лякає, але й приваблює людей, бо вони можуть наочно впевнитись у її присутності в кожну секунду їх життя. Вона завжди ходить поряд і, забирає своїх клієнтів до себе без попередження, нагадуючи живим про невблаганний плин часу.

         Автомобіль швидкої допомоги прибув на місце подій через п’ятнадцять хвилин. Голомозий доктор, вдягнутий у яскраву світло-червону форму, відкрив дверцята автомобіля, поспішно натягнув на голову зелену шапочку, щоб не застудити маківку і, у супроводі фельдшера, з медичним ящиком в руках, вийшов з машини та діловито наблизився до тіла Кропиви.

         Він поморщився, як від болю, коли став поряд з пацієнтом, й, почав активно масувати правою рукою через одяг, те місце, у себе на грудях, де було вибите зеленим чорнилом над його серцем татуювання, «не відкачувати», і, маленький відрізок кривої кардіограми, яка в кінці перетворювалась на пряму. Він набив її, ще тоді, коли працював в кардіологічному відділені у реанімації. Надивившись, як даремно страждають його пацієнти під час реанімаційних заходів, вирішив, що якщо йому доведеться помирати від подібного, то він дасть знати своїм колегам як треба вчинити правильно.

         Смерть кожного хворого, черговий лікар, приймав надто близько до серця, тому покинув кардіологію і перейшов працювати на швидку допомогу, де такі випадки були рідкістю, але кожного разу, коли поряд був небіжчик його татуювання починало надзвичайно свербіти та страшенно пекти, немов від дотику розпеченого шматка заліза, заважаючи йому зосередитись на справі.

         Доктор, трохи вгамував біль енергійним масажем та присів біля пацієнта.  Звичним рухом він помацав пульс на руці, потім, для годиться, приклав два пальці до його шиї, там, де колись у Бориса сіпалась синя жилка, заглянув у відкриті зіниці та, розчаровано піднявся, передбачливо закривши пацієнту очі. Передчуття не зрадили ескулапа. Його втручання вже було зайвим.

         За  спиною доктора заскрипіли гальма. Високий, гарно вбраний чоловік, з широким привабливим обличчям, що не раз побувало у косметичному салоні під руками масажиста, з модельною зачіскою на голові, вискочив зі сріблястого «мерседеса» й прожогом кинувся до Кропиви. Від чоловіка тхнуло дорогими парфумами, які ледве перебивали запах шотландського віскі змішаного з ароматом кубинських сигар вжитих напередодні. Його очі почервоніли після ночі без сну, але у них ще палав азарт. То стурбований Дмитро Качур, сповіщений переляканим водієм, прибув на місце подій прямісінько з казино, де вдало провів час за гральним столом.