Розділ 8

Незнайомець із легкою посмішкою провів їх через високий арочний прохід до Головної Зали. Перш ніж Кейрін та Ентін встигли оговтатися від величі приміщення з його величезним каміном і склепіннями, що здіймалися вгору, їхній провідник обернувся до них. Він поставив ліхтар на різьблений дубовий столик, а його тростина з набалдашником із місячного каменя тихо цокнула об підлогу, привертаючи увагу.

— Дозвольте представитися, поки здивування остаточно не позбавило вас дару мови, — мовив він. Його голос, спокійний і глибокий, ідеально гармоніював із величчю зали. — Я Едвін, головний розпорядник Зеркальних Володінь. Палац, до якого ви потрапили, а також усі прилеглі землі — від Льодових Піків до Співочих Гай — є спадковими володіннями покійної Гайліс. А тепер, — його погляд, сповнений тепла й дивної туги, зупинився на Кейрін, — за правом крові вони перейшли до вас, пані Кейрін.

Він виконав бездоганний, майже церемоніальний уклін.

Кейрін відчула, як у неї підкошуються ноги. Ентін, забувши про все, витріщився на Едвіна з роззявленим ротом.

— Володінь? — прошепотіла Кейрін. — Але… я думала, це просто будинок у селі…

— Саме так, — кивнув Едвін. — Будинок у Вольпділі — це Ключ і Двері. Дзеркало у вашій спальні — Ворота. А все, що ви бачите довкола, — ваше справжнє спадкове володіння. Гайліс була не просто травницею, пані. Вона була Охоронницею, останньою в роду. І тепер ця честь і цей обов’язок перейшли до вас.

У цей момент із-за однієї з колон несміливо визирнула знайома кудлата мордочка.

— Тутті! — радісно вигукнула Кейрін. Звірятко, що сиділо на плечі гобеленового лицаря, весело засміялося і стрімголов кинувся в її розкриті обійми.

— Я покликав його, щоб ви не хвилювалися, — пояснив Едвін, і в його очах промайнула іскорка доброї посмішки. Він невимушено влаштувався в кріслі біля каміна, і Кейрін із подивом помітила, як на маленький столик поруч з’явився плетений кошик, повний свіжоспеченого полуничного печива. Взявши одне, Едвін із виглядом цілковитого блаженства відкусив шматочок.

— Не гнівайтесь, — сказав він. — Це моя маленька слабкість. Але повернімося до справ. Гадаю, ваше знайомство з Гірчелем залишило певні… непорозуміння?

Немов за командою, повітря перед каміном затремтіло, і з нього, наче виліплюючись із самої тіні, з’явився насуплений домовик.

— Гірчелю, — голос Едвіна зберігав чемність, але в ньому з’явилася сталева нотка. — Чи маєте ви щось сказати вашій господині?

Під його спокійним, але невблаганним поглядом буркотливий домовик змушений був вибачитися, поклавши початок новим, уже більш шанобливим відносинам.

Гірчель неохоче звів очі на Кейрін.

— Ну, пробачте, — пробурмотів він скрипучим голосом, у якому все ще вчувалася нещирість, що поступово перейшла в стомлене примирення.

Кейрін усміхнулася й кивнула у відповідь. Вона розуміла, що домовики надзвичайно віддані своїм господарям, і не чекала від нього безмежної любові.

— Усе гаразд, Гірчелю, — тихо мовила Кейрін. — Я не замінила її. Але я намагатимусь бути гідною її довіри.

— А тепер, пані Кейрін, — Едвін жестом указав напрямок, — дозвольте показати вам ваші володіння. Ваша бібліотека чекає.

Він відчинив чергові двері, і Кейрін побачила те, про що могла лише мріяти: нескінченні стелажі, що здіймалися вгору до самої стелі. Полиці з темного дерева губилися десь у захмарній висоті, а в повітрі гуділи маленькі сяючі сфери, освітлюючи корінці тисяч… ні, мільйонів книг.

— Тут зібрано знання з усіх світів, що коли-небудь відбивалися в наших дзеркалах, — з гордістю промовив Едвін. — Але це лише початок. Попереду на вас чекає ще стільки відкриттів.

Ентін повільно увійшов усередину, задерши голову від подиву.

— Я… я читав про такі місця в академії, — прошепотів він, і його голос, сповнений розгубленості й захвату, тремтів. — Думав, це вигадки, казки для надто вразливих студентів. Адже на практиці нам не показували навіть менш дивовижних речей. Але це… це реально. — Він обернувся до Кейрін, його очі сяяли не лише захватом, а й раптовим осяянням. — Кейрін, ти розумієш, що це означає? Твоя тітка була не просто могутньою чарівницею. Вона була Охоронцем міжсвітового знання! Академія віддала б усе, щоб лише одним оком глянути на ці полиці!

— Це не вигадки, юний магу, — підтвердив Едвін. — І академії не варто знати про це місце заради вашої ж безпеки. — Він ледь примружив праве око, спостерігаючи за реакцією молодого чарівника.

Кейрін, усе ще тримаючи Тутті, стисла його трохи сильніше. Захват від бібліотеки змішувався з дедалі більшою вагою відповідальності.

— Я не знаю, з чого почати, — зізналася вона, і її голос прозвучав майже жалібно. — Я навіть свою скромну бібліотеку в селі не встигла як слід вивчити… а це… Це океан книг, у якому можна потонути.

Ентін підійшов до неї й поклав руку їй на плече. Його дотик був твердим і підбадьорливим.

— Гей, — тихо сказав він. — Ти не потонеш сама. Дозволь мені хоч трохи бути твоїм якорем і штурманом. — Він обнадійливо всміхнувся. — Ми ж команда, правда? Ти і твій особистий, трохи самовпевнений експерт із магічних див.

Його слова подіяли. Напруга в плечах Кейрін трохи послабилася, і вона вдячно кивнула.

— Дуже зворушливо, — пролунав буркотливий голос позаду. Гірчель, усе ще стоячи біля входу до бібліотеки, схрестив руки. — Але знаннями ситий не будеш. Господині треба підкріпитися й оглянути свої нові покої. Не можна ж вічно стояти серед запорошених фоліантів. — У його тоні вже не було колишньої злості, лише звична ділова метушливість.

Едвін схвально кивнув.

— Гірчель, як завжди, практичний. Бібліотека нікуди не дінеться. А от уявлення про масштаби вашого нового дому краще здобувати поступово. Дозвольте запропонувати вам невеличку екскурсію, а потім — вечерю. Наш кухар Лорбін, я певен, уже готує щось особливе на честь повернення нової господині.

Він жестом запросив їх іти за собою назад до Головної Зали, до інших дверей, що обіцяли нові дива. Ентін, кинувши останній, сповнений туги погляд на нескінченні стелажі, рушив за Кейрін, пошепки кажучи їй: