Розділ 1

Підійшовши до хвіртки, Кейрин обережно відсунула звисаючі лози клематісу, щоб вставити ключ у замок. Два оберти — і лунав гучний клац. Хвіртка піддалася з труднощами, зачепившись за зарості та лози виючої троянди. Прохід до головних дверей виявився справжнім випробуванням.

Приклавши чимало зусиль, Кейрин пробилася вперед, але, пробираючись крізь порісль, її сумка зачепилася за колючки. Дівчина не помітила цього і, зробивши ще крок, залишила сумку висіти на квітучій червоній троянді. Тутті, висунувши цікаву мордочку і побачивши, що Кейрин йде вперед без нього, почав тихо хихотіти і стукати пухнастими рученятами зсередини.

Обернувшись на дивний звук, Кейрин протерла обличчя рукою і обурено втупилася на висячу сумку.
— Гей, це твоїх рук справа, маленький бешкетнику — вигукнула вона.

Оглянувшись, вона знайшла праворуч старі вила і спритно підчепила ними ремінець сумки, щоб не продиратися назад крізь колючі зарості. Успішно звільнивши «бранця», вона підхопила Тутті.
— Маленький пустун — погрозила вона, але в очах миготіла посмішка — напевно ти спеціально закинув ручку на колючки Ну я тебе залоскочу
Тутті заплескав у долоні і почав хихотіти, обурено гримаючи в повітрі.
— Гаразд гаразд — здалася Кейрин, притискаючи його до себе — Нам час інакше ми так до темноти пробиратимемося в наш новий дім

Світло, що падав з вікон, був густим і золотим від пилу, який знявся хмарою при її першому кроці на сходинки веранди. Кейрин завмерла на порозі, вдивляючись у напівтемряву. Промені світла, наче золоті струни, простяглися від вікон, вихоплюючи з темряви забуті скарби: спинку крісла, оббитого потертим оксамитом, гранчасту скляну кулю на камінній полиці, пиляву павутину в куті, що виблискувала, як шифонова вуаль. Дім був повний тіней, але кожна тінь ховала обриси якоїсь особистої історії.

Кейрин дістала другий ключ і провернула кілька разів. Тутті в передчутті стояв у сумці на задніх ніжках і з трепетом чекав нагоди вилізти з тісної та спекотної сумки. Вона зробила крок усередину, і її черевик відбився на запиленій підлозі, порушивши багаторічний спокій цього дому.

Тишу розірвав гучний, радісний чхан Тутті. Повітря всередині було густим і солодкуватим — пахло висушеними яблуками, пилом та підвальною сирістю, але крізь це пробивався впертий аромат лаванди та м'яти. «Трави», — з подивом подумала Кейрин. Здавалося, сам дім видихав примарне спогад про свою колишню господиню.

Вона повільно пройшла глибше в хату, і її погляд впав на дверний отвір, що вів у вітальню. Там, у промені світла, кружляли мільйони пилинок, ніби стурбовані її вторгненням. А з глибини дому долітав ледь відчутний звук — тихий, ритмічний скрип, схожий на коливання старого крісла-гойдалки. Кейрин завмерла, прислухаючись. Секунда, друга... але звук не повторився. «Здалося», — зітхнула вона, зводячи все на вітер, що грав жалюзі, чи на власну уяву, що розгулялася від втоми.
— Добре — рішуче сказала вона, звертаючись більше до себе, ніж до Тутті — Перш за все — вікна Нам потрібно більше світла та свіжого повітря

Тутті, почувши її слова, миттєво зірвався з місця. Він пронісся по вітальні, як маленький пухнастий вихор, і спритно вдерся на підвіконня. Його чіпкі лапки швидко впоралися з засувкою, і з гучним стуком перша ставня розчинилася. Літнє світло хлинуло всередину, осліпливо яскраве після напівтемряви, і золоті пилинки закружляли в його променях з новою силою.
— Молодець — крикнула йому Кейрин, направляючись до наступного вікна.

Поки вона боролася із заклиненою рамою, до неї донісся з верхнього поверху звук ще однієї розчиненої ставні, а слідом — задовжене бурчання. Тутті вже взявся за наступні «завдання». Робота закипіла.

Поки Тутті носився по кімнатах, розчиняючи ставні, Кейрин помітила щось дивне. На камінній полиці, де хвилину тому лежала лише запилена куля, тепер акуратним трикутником стояли три висушені листки шавлії. Вони не могли впасти так самі.
— Чому — чомусь прошепотіла Кейрин, відчуваючи, що вони не самі. За її спиною Тутті на мить завмер на підвіконні, настороживши вушка, і уважно подивився в кут, де клубилася особливо густа тінь. Він не злякався, а лише тихо й дружньо махав рученятком, ніби вітаючи когось.

У відповідь з кута донісся легкий шелест, схожий на шарудіння сухого листя. Тінь на мить згустилася, набувши невиразних обрисів не то старенького чоловічка, не то великого кота, і тут же розтанула. У повітрі повис тонкий, трохи гіркуватий аромат полину — і зник.

Кейрин не було страшно. Лише цікавість і дивне почуття вдячності гріли її зсередини. Вона повільно підійшла до каміна і обережно взяла один листок шавлії. Він був теплим, ніби його щойно тримали в долонях.
— Я розумію — тихо сказала вона у порожнечу кімнати — Я постараюся його не підвести

До вечора найжахливіші завали були розібрані, а пил частково переможений. Неймовірно втомлена, але задоволена, Кейрин нарешті добралася до кухні. У коморі вона знайшла заповітні запаси тітоньки: пакет із незвичайною «цвіркунковою квасолею» — особливим сортом, зерна якого були вкриті химерним різьбленим узором.
— Кажуть, вона співає, коли вариться — згадала Кейрин слова тітоньки й усміхнулася. Яким же було її здивування, коли, кинувши квасолю в киплячу воду, вона справді почула тихе, мелодійне потріскування, наче десяток цвіркунів влаштували концерт на дні казана. Тутті сидів на столі, підперши мордочку лапками, і заворожено слухав цю кухонну симфонію.

Вечеря вийшла на диво смачною. Наївшись досыта, вони влаштувалися на розстелених на підлозі пледах перед каміном. Язики полум'я відкидали на стіни танцюючі тіні, а цвіркункова квасоля відгукувалася приємною теплотою в усьому тілі. Тутті, згорнувшись клубочком у неї на грудях, вже поспитував.

Дивлячись на вогонь, Кейрин відчула, як останні крапки тривоги розчиняються в теплі цього дивного, але такого щедрого дому. «Завтра», — подумала вона, позіхаючи і заплющуючи очі, — «ми знайдемо ту книгу». Завтра. І ця обіцянка була такою ж теплою та надійною, як вогонь у каміні.