Я тобою живу… а зачем, почему мне не ведомо…
И в забытом краю, лишь тебе одному только предана…
Я скитаюсь впотьмах, за твоею душою заблудшею…
Буду верною днем, буду нежной и самою лучшею…
Дай напиться воды, и согреться у сердца остывшего…
Я тебя разбужу, не единожды смерть победившего…
Я сотру седину и расправлю нам крылья уставшие…
Мы едины с тобою, не раз уже счастье терявшие…
(Софья Виге)
День сьогодні був явно не мій - мені хотілось просто посидіти в тишині, початити легку книжку, розслабитись і не думати дурниць...я навіть знайшла вільний клас і уже вмостилась за останню парту біля вікна, коли двері у кабінет відчинились і зайшов...Алекс.
- Ти що мене переслідуєш?
- Можливо. Думаю, без Майкла ми познайомимось краще. - Алекс нагнувся так близько, що ми торкались одне одного носами, я вдихнула його духи і пчихнула, ледь встигнувши відвернути голову.
- Сьогодні не мій день.
- Хм, а мені щастить. Давай спробуємо спочатку: привіт, я Алекс Райдер.
- Нєа, не вийде, я бачу тебе наскрізь.
- Серйозно? Ти в нас тонкий психолог і розбираєшся в людях? - голос хлопця був наповнений сарказмом.
- Ага, український доктор Лайтман.
- Давай, разкажи, який я. Дуже цікаво. - Алекс іронічно вигнув брови і сів поруч, переставивши мій рюкзак.
Я мовчала, ми дивились одне одному в очі і мені раптом здалось, що я помиляюсь у ньому. Не такий він простий, як здається. Щось ще приховано під маскою золотого хлопчика. Але, я не готова була признатись у таких думках навіть собі! Тому сказала геть інше:
- Ти - егоїст! Самозакоханий, з комплексом бога! Тобі здається, що весь світ існує тільки заради тебе.
Алекс широко усміхнувся і ствердно похитав головою:
- Ти цілком права. - я витріщила очі не в змозі повірити в почуте. Якщо в глибині душі мені хотілось його зачепити то мені це не вдалося зовсім!
- Я поганий, люди для мене - іграшки. Але..... - Алекс провів рукою по моїй щоці і прошептів в губи: - Дівчата люблять поганців.
Я на мить зависла, дивилась в його очі і розуміла, що в горлі пересохло, а в голові одна вата. Мимоволі облизала губи і побачила, як Алекс важко ковтнув.
- Ні! - я зірвалась на ноги не задумуючись, що зараз виглядаю наче божевільна. - Є дівчата, які люблять добрих і ласкавих хлопців!
- Нудьга!
- Так точно не буде боляче!
Алекс пильно на мене подивився і я пожаліла за таку емоційність, бо сказала зайве. Ми обоє це розуміли.
- Дарма стараєшся, перше враження ти все одно спортив.
Я рвучко забрала речі і вже на виході з класу почула кинуте в спину:
- Я так не думаю!
Хвилин сорок я просто просиділа на ганку школи гортаючи стрічку новин у Фейсбук. Майкла я продинамила, навіть не захотівши говорити, він щиро думав, що я дозволю підвезти себе до Мел, дарма! Сьогодні я бачити його не хотіла точно. От тільки Деніал запізнювався, тренування явно затягувалось. Я намагалась додзвонитись до нього, але марно, так само на зв'язок не виходила Мелодія. Настрій стрімко падав, я вирішила просто піти додому, завтра з нею поговорю.
Я говорила,що сьогодні не мій день? Я була вже біля воріт школи, коли біля мене зупинилось чорне BMW.
- Чого тобі, Райдер?!
- Я сьогодні помічник Санти, а тобі потрібне таксі.
- До Різдва ще далеко!
Я продовжувала вперто іти тротуаром, а машина повільно їхала поруч.
- Вважай, що я заробляю бали на подарунки від старигана.
- Вважай, що мене у списку добрих справ не буде!
#4682 в Сучасна проза
#11552 в Любовні романи
#2828 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 27.02.2019