Глава 6

Научиться бы жить лишь сегодняшним днём,

 Без вчерашних обид и заученных истин.

 Вышивая мгновенья золочённым шитьём,

 Заполнять свои дни только светом лучистым.

Майкл чекав мене біля виходу з класу, спершись на стіну він щось активно писав в телефоні, варто було мені вийти, як хлопець повільно пішов поруч заховавши гаджет у кишеню.

- Я все ще чекаю на відповідь.

- А я все ще думаю.

Ми перешли з одного класу в інший, знову спільний урок і на цей раз однокласник сів поруч.

Я б погодилась, але у думках проскакувало, можливо це просто розіграш? Він знає мене два дні, у такого красунчика явно є великий вибір кого запросити. Раптом його попросила Лейсі просто різіграти мене? Виставити на посміховисько?

- Не розумію навіщо тобі це?

- Невже я не маю права зпросити на бал красиву дівчину, яка мені подобається.

- От у всіх фільмах з цієї фрази починається обман.

- Не ті фільми ти дивишся. Ти справді сподобалась мені, Крісті. Не розумію чому нам не спробувати.

 - Спробувати що? - я запитально подивилась на хлопця. Майкл закотив очі і похитав головою.

- Стати друзями?

 Пустий діалог. А з іншого боку, все ж, що я втрачаю?

 -Ну давай попробуємо.

Майкл міцно мене обійняв і я розсміялась від такого прояву почуттів. Він милий. Головне, щоб я потім не розчарувалась і не пожаліла про свій вибір.

Цілий день я провела без Деніала. Спочатку з Майклом, потім з кількома новими знайомими, врешті з сусідом ми зустрілись лише після закінчення занять -  я прямувала на вихід з території школи, коли мене окликнули. Дені стояв біля воріт з Алексом. Друг помахав мені рукою і поманив до себе. 

- Привіт. - я кивнула Алексу, намагаючись не звертати уваги на божевільний стукіт серця. Здавалось, що хлопець чудово його чув і від цього в його погляді танцювала бісенята.

- Мелодія просила, щоб ти зайшла до неї після школи.

 - Навіщо? - я здивовано нахмурилась, щиро не розуміючи навіщо дівчина запросила мене.

 - Це сюрприз.

- Не люблю сюрпризів. Та й я без поняття де вона живе.

- Я тебе відвезу, це не проблема. От тільки мусиш годинку мене зачекати, в мене зараз факультатив.

 Алекс показово відкашлявся і кивнув Деніалу:

- Може познайомиш нас?

- Це - Кріс. Ми сусіди з недавнього часу.

 -Дуже приємно. - я потисла простягнену руку, але не встигла нічого відповісти бо до нас підійшов Майкл.

- Привіт. Кріс, ти ще довго?

- Я мушу залишитись ще в школі, а потім до Мелоді в гості. 

- Я підвезу.

Деніал зміряв поглядом руку Майкла на моїй талії і я відчула як починаю червоніти.

- Я чогось не знаю?

- Ми зусрічаємось.

Запанувала мовчанка. Я шоковано дивилась на Майкла, не знаючи що і сказати. Що він говорить!?

 - Шкода, що ти зайнята.

- Зайняте місце на парковці! - я кинула злий погляд на Алекса, але схоже на нього це не справило враження.

 - Майкл, ти бережи її, а то можу і відбити. - як мені захотілось стерти самодовольний вираз обличчя цього....ахр!

- Не надірвись! І не варто мене поглядом роздівати, це щонайменше не красиво!

Мені здавалось, що поруч з Алексом я не зможу і кілька слів зв'язати, а зараз хамство так і рвалось.

 - Навіть так. А ти вмієш здивувати.

- Тим що не вішаюсь тобі на шию?

Майкл і Дені лише вражено переводили погляд з мене на Алекса і навпаки, але не втручались.

- І цим також. Але знаєш що... - хлопець нагнувся до мого вуха, не звертаючи жодної уваги на Майкла і тихо видихнув, лоскочучи шкіру - Ти все одно будеш моя.

 Єдине на що мене хватило - розсміятись. Дзвінко, але до біса штучно. А в наступний момент Майкл притис Алекса до стіни, взявши за краї сорочки і крізь зуби прошипів:

- Підійдеш до неї ближче ніж на метер, я просто прибю тебе!

Алекс прутко вибрався з захвату і ось уже Майкл на його місці підпирає стіну.

- Вона сама зробить вибір. Дівчатам не подобаються невдахи!

 Хлопці були готові побитись і це сталося б, якби не Деніал. Сусід вліз між ними, розбороняючи:

- Спокійно, не тут і не зараз!

- Ти правий!

- Майкл, пішли, нестерпно хочу кави.

Я винувато усміхнулась Деніалу, не звертаючи уваги на розлючені погляди Алекса і Майкла направлені однин на одного. Зруштую, хлопець таки піддався на моє прохання і ми поспішили у бік кафетерію.

- Ми так не домовлялись! - прошипіла я своєму "хлопцеві" варто нам було сісти за столик. - Ти як з ланцюга зірвався, що це за...!?

- Кріс, я просто подумав...

- Якби ти справді думав цього б не було!

- А ти готова стати черговою дівчинкою Алекса?!

- Це явно не твої проблеми!

 -Кріс....

 -Давай не зараз, знаєш, я напевно піду пройдусь, щось мені не хочеться кави!

 Мда, в мене кожен день - добрий день! Що за напасть, не встигла переїхати, як попала в такі заворушки!