Научиться бы жить лишь сегодняшним днём,
Без вчерашних обид и заученных истин.
Вышивая мгновенья золочённым шитьём,
Заполнять свои дни только светом лучистым.
Майкл чекав мене біля виходу з класу, спершись на стіну він щось активно писав в телефоні, варто було мені вийти, як хлопець повільно пішов поруч заховавши гаджет у кишеню.
- Я все ще чекаю на відповідь.
- А я все ще думаю.
Ми перешли з одного класу в інший, знову спільний урок і на цей раз однокласник сів поруч.
Я б погодилась, але у думках проскакувало, можливо це просто розіграш? Він знає мене два дні, у такого красунчика явно є великий вибір кого запросити. Раптом його попросила Лейсі просто різіграти мене? Виставити на посміховисько?
- Не розумію навіщо тобі це?
- Невже я не маю права зпросити на бал красиву дівчину, яка мені подобається.
- От у всіх фільмах з цієї фрази починається обман.
- Не ті фільми ти дивишся. Ти справді сподобалась мені, Крісті. Не розумію чому нам не спробувати.
- Спробувати що? - я запитально подивилась на хлопця. Майкл закотив очі і похитав головою.
- Стати друзями?
Пустий діалог. А з іншого боку, все ж, що я втрачаю?
-Ну давай попробуємо.
Майкл міцно мене обійняв і я розсміялась від такого прояву почуттів. Він милий. Головне, щоб я потім не розчарувалась і не пожаліла про свій вибір.
Цілий день я провела без Деніала. Спочатку з Майклом, потім з кількома новими знайомими, врешті з сусідом ми зустрілись лише після закінчення занять - я прямувала на вихід з території школи, коли мене окликнули. Дені стояв біля воріт з Алексом. Друг помахав мені рукою і поманив до себе.
- Привіт. - я кивнула Алексу, намагаючись не звертати уваги на божевільний стукіт серця. Здавалось, що хлопець чудово його чув і від цього в його погляді танцювала бісенята.
- Мелодія просила, щоб ти зайшла до неї після школи.
- Навіщо? - я здивовано нахмурилась, щиро не розуміючи навіщо дівчина запросила мене.
- Це сюрприз.
- Не люблю сюрпризів. Та й я без поняття де вона живе.
- Я тебе відвезу, це не проблема. От тільки мусиш годинку мене зачекати, в мене зараз факультатив.
Алекс показово відкашлявся і кивнув Деніалу:
- Може познайомиш нас?
- Це - Кріс. Ми сусіди з недавнього часу.
-Дуже приємно. - я потисла простягнену руку, але не встигла нічого відповісти бо до нас підійшов Майкл.
- Привіт. Кріс, ти ще довго?
- Я мушу залишитись ще в школі, а потім до Мелоді в гості.
- Я підвезу.
Деніал зміряв поглядом руку Майкла на моїй талії і я відчула як починаю червоніти.
- Я чогось не знаю?
- Ми зусрічаємось.
Запанувала мовчанка. Я шоковано дивилась на Майкла, не знаючи що і сказати. Що він говорить!?
- Шкода, що ти зайнята.
- Зайняте місце на парковці! - я кинула злий погляд на Алекса, але схоже на нього це не справило враження.
- Майкл, ти бережи її, а то можу і відбити. - як мені захотілось стерти самодовольний вираз обличчя цього....ахр!
- Не надірвись! І не варто мене поглядом роздівати, це щонайменше не красиво!
Мені здавалось, що поруч з Алексом я не зможу і кілька слів зв'язати, а зараз хамство так і рвалось.
- Навіть так. А ти вмієш здивувати.
- Тим що не вішаюсь тобі на шию?
Майкл і Дені лише вражено переводили погляд з мене на Алекса і навпаки, але не втручались.
- І цим також. Але знаєш що... - хлопець нагнувся до мого вуха, не звертаючи жодної уваги на Майкла і тихо видихнув, лоскочучи шкіру - Ти все одно будеш моя.
Єдине на що мене хватило - розсміятись. Дзвінко, але до біса штучно. А в наступний момент Майкл притис Алекса до стіни, взявши за краї сорочки і крізь зуби прошипів:
- Підійдеш до неї ближче ніж на метер, я просто прибю тебе!
Алекс прутко вибрався з захвату і ось уже Майкл на його місці підпирає стіну.
- Вона сама зробить вибір. Дівчатам не подобаються невдахи!
Хлопці були готові побитись і це сталося б, якби не Деніал. Сусід вліз між ними, розбороняючи:
- Спокійно, не тут і не зараз!
- Ти правий!
- Майкл, пішли, нестерпно хочу кави.
Я винувато усміхнулась Деніалу, не звертаючи уваги на розлючені погляди Алекса і Майкла направлені однин на одного. Зруштую, хлопець таки піддався на моє прохання і ми поспішили у бік кафетерію.
- Ми так не домовлялись! - прошипіла я своєму "хлопцеві" варто нам було сісти за столик. - Ти як з ланцюга зірвався, що це за...!?
- Кріс, я просто подумав...
- Якби ти справді думав цього б не було!
- А ти готова стати черговою дівчинкою Алекса?!
- Це явно не твої проблеми!
-Кріс....
-Давай не зараз, знаєш, я напевно піду пройдусь, щось мені не хочеться кави!
Мда, в мене кожен день - добрий день! Що за напасть, не встигла переїхати, як попала в такі заворушки!
#4682 в Сучасна проза
#11552 в Любовні романи
#2828 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 27.02.2019