Глава 5

Ты никогда уже не придёшь, не помолчишь со мной

 Так для чего же теперь мне они-крылья за спиной

 Мне навсегда останется боль,порванных струн дождя

 Я умираю, теперь я другой,в мире где нет тебя.

 Я превращаюсь в лёд, но как в огне горю

 Снова кричу тебе: "прощай" и всё-таки люблю...

Я була вражена, навіть після того, як автомобіль зник з поля зору, мене відчутто потряхувало. Щось було в ньому, в його погляді такого, від чого моє серце пропустило удар. З замріяного стану мене вивів голос Дені:

- Це Алекс - шкільна знаменитість. І навіть не думай!

- Чому я раніше його не бачила? - я вдала, що не почула останню репліку.

- Сьогодні була баскетбольна гра, а він капітан команди.

- Амм...

- Кріс, я звісно не маю права тобі щось говорити, але ти хороша дівчина і подобаєшся мені...тому, краще не треба. Це не той хлопець, в якого варто закохуватись. Та навіть дружити з ним не варто!

- Я просто запитала, Дені. Нічого такого! - я відчула, як мої щоки червоніють і відвела погляд. Так, він мені сподобався! З одного погляду, як би це не було наївно і ..тупо!?

 - Ну - ну. Моє діло попередити!

 Цілу дорогу додому хлопець кидав на мене занепокоєні погляди, наче хвилювався, що я можу от от відкрити дверцята машини і вистрибнути просто на ходу. Це напрягало! Як і незручна мовчанка, якщо зранку, по дорозі в школу ми ціли час говорили, то зараз жодна тема не розтягувалась більлше кількох реплік.

 Майже біля підїзду на нашу вулицю утворилась невелика пробка через аварію, машини повзли ледь - ледь, тож ми мусили зупинитись і чекати. Я відвернула голову і завмерла - навпроти в машині сидів Алекс. Наші погляди знову зустрілись....По тілу пробігли мурашки, дихання враз сперло, а у вухах я чула стукіт власного серця. 

Ми повільно підїхали до повороту і хлопець широко усміхнувся та звернув на бічну дорогу, а я відчула як знову червонію. Дені багатозначно відкашлявся поруч і мене захопила злість! Я реагую на Алекса наче якась дурочка! Ну красивий, і що?! Мало красунчиків? Я навіть толком не знаю його, а так дивно реагую!

 - Я знаю Алекса з дитинства і він тобі не пара!

- О, дякую! Ти щойно таак підняв мою самооцінку!

 - Не іронізуй! Знаєш хто був його останньою пасією? 

Я лише запитально підняла брови.

- Лейсі!

В моїй голові одразу виник образ пафосної білявки з їдким поглядом. Від дівчини так і несло самозакоханістю, така зрівняє з землею всіх, хто їй просто не подобається. Королева школи...ну ясно, шаблон американських фільмів, з ким ще міг зустрічатись капітан команди.

 Я не хотіла далі думати про цю парочку, чи екс - парочку. Тай в даний момент було ще дещо, що мене цікавило:

- Це не правильно!

- Ти про що? - Деніал здивовано подивився на мене.

- Ти надто сильно хвилюєшся за мене! Враховуючи, що ми щойно познайомились... це дивно!

 - Нічого дивного! Я така людина. Ти сподобалась мені, ще коли ви з мамою тільки приїхали. Ну що ти так здивовано дивишся, я бачив з вікна кімнати, як ви переносили речі. Зрозумій мене правильно...мені здається, ти хороша людина. І я хочу з тобою дружити. І ще, я не хочу щоб ти страдала через всяких....

 - Це дивно.

- Ти все ускладнюєш! Мені здається, ми станемо друзями, сусідко!

 - Хороший друг мені явно не завадить! - озвучила я свої думки.

Зайшовши додому, першим ділом я сіла за ноут, хотілось поговорити з Сашком. В соціальних мережах було багацько непрочитаних листів від друзів. Вони розпитували про моє нове життя у США та ділились своїми новинами. Мені хотілось вірити, що відстань не зможе зруйнувати дружбу. Хоча я і розуміла, що зовсім скоро спілкування може зійти на нуль.

 Сашко пообіцяв приїхати за 3 місяці, як тільки всі документи будуть в нормі і ця новина підняла мій настрій на всі 100. Я звикла, що брат завжди поруч: він виховував мене, поки батьки були на роботі, знав мої дрібні таємниці, завжди був підтримкою. Зараз, коли ми так далеко одне від одного, мені божевільно не хватало його.

 Мами з роботи я так і не дочекалась, варто було лягти у ліжко почитати чергову книжку, як мене зморив сон. Заснула я з дивною впевненістю - завтра буде цікавий день з сюрпризами. Все ж з світанком можна багато що змінити і переграти!

Я не знаю тебя, незнакомка.

 Я не слышал твой бархатный голос.

 Только в сердце иголкою тонкой

 Мне внезапно любовь укололась.

 Я не видел, как ты улыбалась.

 Но я чувствовал эту улыбку.

 И любовь, что внезапно подкралась,

 Я напрасно считал за ошибку.

 Зранку біля виходу з дому мене вже звично чекав Дені. Хлопець мене обійняв і обдарував найчарівнішою усмішкою, такою щирою, що було неможливо не усміхнутись у відповідь!

Хлопець забрав мою сумку і ми попрямували до машини.

Біля школи нас зустріла компанія моїх нових друзів, які бурхливо щось обговорювали. Нік обнімав за тонку талію свою дівчину Джес, явно намагаючись стримати її емоційні пориви. Майкл - мій сосід по парті на кількох предметах іронічно усміхався слухаючи Лейсі. А Мелоді уже бігла на зустріч мені та Дені щиро усміхаючись. Мені здалось, що це ідеальний день! Світить сонце, погода тішить теплом, поруч хороші люди, я у вирі чогось нового і цікавого! Мені подобався такий ритм!

- Привіт. - Мелодія міцно мене обняла, поцілувавши у щоку. Такої щирої на емоції людини я ще не зустрічала! Дівчина підійшла до Дені і притуллилась до нього, від ніжності між ними мені стало не по собі і я поспішила до компанії. залишаючи парочку наодинці.