Глава 4

 Ночь. Шепот. Сонный город.

 Окна настежь. Лунный обломок.

 Дым. Кофе. Горечь в горле.

 Любовь. Тоска. Сердце с кровью.

 Звонки. Слезы. Шипы. Розы.

 Песок. Часы. Мечты. Звезды.

 Земля. Воздух. Люди. Вечность.

 Я. Ты. И знак бесконечность...

Після таких напружених днів і кількох недоспаних ночей, зранку я стала геть розбита. Мами уже не було, лише на столі лежала записка: " Школа Лоуелл чекає на тебе! Успіху. І пам'ятай - я завжди з тобою. Цілую"

Ці кілька слів підтримки були зовсім не значними, але настрій піднявся. Поселилась впевненість, що все буде добре!

За двадцять хвилин я критично роздивлялась себе у дзеркалі: темно синій вільний комбінзон підкреслював талію і робив акцент на грудях, на ногах - зручні сандалі. Волосся заплела у дві коси, щоб не заваджало на жарі. З косметики -легкий блиск для губ. Моя бліда шкіра виділалась на фоні жителів міста, які встигли непогано загоріти. Але це був скоріше плюс - я не збиралась бути тихонею. Я це я!

 На сходах, я так поспішала, що ледь не впала, вчасно встигнувши зачепитись за щось...м'ягке?!

- Обережно, Кріс. - ну звичайно, мій сусід! Здається він просто радар на мої неприємності.

- Ти загубили. - Деніал подав мою сумку. - Відчуваю себе Суперменом.

- Рада, що допомогла тобі стати супергероєм. Вибач, мені пора.

Я поспішила вниз по сходах, але Дені перегнав мене і не дозволив вийти на вулицю.

- Чекай, чекай. Кріс, ти ж в школу Лоуелл?

- Можливо. Пропусти будь ласка.

- Не будь такою букову, красуня. Нам по дорозі.

- Я люблю зранку пройтись в тишині.

- Ну про пройтись ти загнула. - Деніал сунув мені під ніс міцне зап'ястя з дорогим годинником.

- От, чорт!

- А я вже вжився в роль і готовий знову допомогти.

- Здається твоє его зараз просто лусне!

- Колючка, я зрозумів, що ти мастер сарказму, але може ми таки поїдемо? Карета чекає.

У суперечці ми вийшли на вулицю і тепер сусід кивнув на парковку біля будинку, а я завмерла. Як я вчора не помітила цю красу!?

 - Це Форд Мустанг?  1969?

Я захоплено роздивлялась авто, обійшовши його кругом.

- Розбираєшся в машинах?

- Це все вина старшого барта. - сором'язливо усміхнулась і розвела руками.

- Бачиш, від чого ти відмовилась?

- Ти мене підкупив.

- Я більше звик, що дівчата ведуться на мене, а не на мою машину. - Деніал скривив жартівливу моську і похитав головою.

- Містер скромність.

 Деніал залишив мій випад без відповіді, галантно відкрив для мене дверку і допоміг сісти.

- Дякую.

Хлопець включив музику і я з задоволенням впізнала Blind Guardian.

 - Любиш рок?

- Є таке, а ти?

 І пішло, всю дорогу до школи ми говорили про музику. Деніал грав на гітарі і трохи займався воклаом, у нього була своя група. Не дуже відома, звісно, але у місцевих барах їх любили. Я нагло перекидала собі його музику з телефону, встигаючи сперечатись про новий альбом LP. З хлопцем було легко, він розумів моє почуття гумору і міг похвалитись таким самим чорним гумором.

 Коли ми зупинились на праковці школи, я зрозуміла, що знайшла непоганого друга.

- Готова підкорбювати Лоуелл?

Я зробила великі очі і похитала головою:

- Страшно.

- Боягузка. Пам'ятй, татечно Дені завжди з тобою. - американець жартівливо збуріхатів моє волосся, я ледь встигла відвернутись від його довгих загребущих рук.

 - Краще б по дорозі ти розповів мені про школу.

- Даа, і налякав тебе ще більше.

- Ха-ха . Смішно. - я подивилась у бічне дзеркало, поправила волосся і розпрямилась.

- Бачу бойовий настрій.

- Що мені боятись, якщо поруч татечко.

Хлопець весело розсміявся, на нас почали звертати увагу, кидаючи зацікавлені погляди.

Дені явно знав у школі всіх і вся, поки він проводив мене до адміністративного корпусу нас раз за разом зупиняли його друзі. Хтось просто привітатись, з кимось хлопець перекидався кількома репліками. Хлопець допоміг мені забрати підручники і документи, провів до шафки. Виявилось, що в нас багато спільних предметів. 

Перед заняттями було ще десять хвилин, тому хлопець вирішив познайомити мене з своїми друзями і моїми майбтніми однокласниками. Все ж було чудово, що ми з одного класу.

 - Народ, познайомтесь, це - моя сусідка і наша однокласниця - Кріс.

Я нервово усміхнулась, спробувавши розслабитись. Але друзі Деніала були крутими, на мене одразу посипались привітання, питання. 

 Від відкритих, щирих усмішок меме попустило.

Більше всіх мені сподобалась висока блондинка, яка одразу обняла Деніала і ніжно його поцілувала. Ну звичайно, такий хлопець не міг бути сам! На мить, мені стало сумно, але я взяла себе в руки і тактовно відвернулась від парочки.

В очах дівчини, яка преставилась Меллі, не було ревності чи злості. Тільки цікавість і люб'язність.

 Саме вона врятувала мене від моря питань, а ще дзвінок - який так вчасно повідомив про початок занять.

До кінця дня я змогла запам'ятати кілька імен і більш менш здружитись з новими однокласниками. Чи не найбільше мені сподобалась Меллі. Вона виявилась дуже легкою у спілкуванні, з веселим характером. Вона весь час намагалась бути поруч зі мною, запросила на обід за столик з своїми друзями, допомагала освоїтись Все це відбувалось ненав'язливо і просто, здавалось ми знайомі пів життя. Я була вдячна їй і Дені за підтримку, навіть у найхоробріших мріях я не могла сподіватись що так скоро знайду друзів.

 Після занять Деніал зусрів мене на виході з корпусу і ми повільно пішли до машини. Хлопець мав підкинути мене додому, хоча я казала, що це зайве. Проте, сусід і слухати нічого не хотів. По дорозі до автомобіля ми сміялисьнад моїми страхами, я ділилась враженнями про день.  Так захопилась, що ледь не попала під машину, яка виїжджала з парковки, Деніал ледь встиг потягнути мене за руку, забираючи з дороги білого Ауді. Шофер лише посигналив і сховався за поворотом, а я назавжди запам'ятала його обличчя.