Глава 1

Я захлебнулась своими слезами,

 Я подавилась собственной ложью.

 Смотреть на мир счастливыми глазами

 С сердцем пустым очень сложно.

 Зранку мені здавалось, що почався ще один щасливий день. За вікном співали птахи, теплий вітерець гойдав фіранки крізь відкрите вікно, а серпневе сонце приємно зігрівало. Безтурботне життя! Я сонно потягнулась в ліжку і усміхнулась, розглядаючи стелю прикрашену зірками. Вночі, коли виключити світло, кімната нагадувало зоряне небо завдяки світлу цих прикрас.

Годинник показував десяту ранку, можна було нікуди не поспішати і насолоджуватись заслуженим вихідним. Уже ввечір на мене чекатимуть друзі у міському парку, а завтра, в неділю, ми домовились піти на річку з класом. Досі не вірилось, що ще рік і ми всі розбіжимось по різних містах. Здавалось, нещодавно ми дружньо стояди на лінійці першого вересня з нетерпінням чекаючи дізнатись що означає слово "школа", а тут, ще зовсім трохи і почнеться нове, студенське життя.

Холодний ніс кота привів мене до тями, я погладила Бакса за вухом, від чого цей балувань задоволено замуркотів. Я могла отак безкінечно пестити цього лінтюха. але на цей раз мене перервав стукіт у двері:

- Ти вже прокинулась? - старший брат, Сашко, заглянув у кімнату і невдоволено фиркнув:

- Жени цього підлизу! Він вчора вкрав мою вечерю!

- Навчись ділитись, жадіна.

Брат лише похитав головою і криво усміхнувся.

- Якщо хвилинка гумору закінчилась, хутко збирайся і спускайся на кухню.

Здавалось би звичайні слова, але щось таке промайнуло на обличчі брата, що насторожило мене.

- Все добре? 

Сашко нахмурився і махнув рукою, мовляв - зараз побачиш. За хвилину він уже закрив вдері і почула швидкі кроки по сходах. Якесь неприємне відчуття, наче передчування неприємностей занило у грудях. Як я не намагалась його збутись - нічого не виходило. 

Після швидкого душу я прутко одягнулась і на мить завмерла біля дзеркала у ванній. З таємничого зазеркалля на мене дивилась шістнадцятирічна блондинка з виразними сірими очима. Колір волосся мені дістався від мами, а от очі - татові. Взагалі риси батьків вдало поєднувались у мені, будь це зовнішність чи характер. Ні, я не була розбалуваною чи самозакоханою, але чудово знала собі ціну. Сказати, що я звичайна, означало б обманути найперше саму себе. Я завжди намагалась бути з усіма на рівні, не забувала про повагу і ввічливість, але, разом з цим, чудово могла дати відпір, якщо це було необхідно. Ще раз подивишись на себе в дзеркало я спробувала усміхнутись і поспішила на перший поверх. Схоже, на мене чекала малоприємна розмова.

У кухні стояла тиша, поки мама робила каву, тато з Сашком розкладали на столі сніданок, мовчки. Це було дуже незвично, зазвичай у нашому домі справжній бедлам - ми весело переговорюємось, ділимось подіями, планами, чи просто спілкуємось на будь які теми. Але цей ранок явно був геть іншим, напруга так і витала навкруги.

- Доброго ранку, квітка. - тато поцілував мене у щоку і галантно відсунув крісло, допомагаючи сісти. От тільки він був на нервах, це проявлялось у складці поміж брав, у стиснених губах, навіть рухи були різкі.

- Щось сталось? - запитала, а сама завмерла боячись почути відповідь.

Мама з татом обмінялись незрозумілими поглядами, Саша вдавав, що його взагалі нема у кімнаті.

- Розумієш, у багатьох сім'ях бувають такі моменти... - мама намагалась підбрати слова, а мені зовсім не подобався початок розмови.

- Які моменти? 

Запитально переводила погляд з батьків, пауза явно затягнулась.

- Досить уже! Скажіть їй! Це все одно доведеться зробити. - Саша нервово поставив стакан з соком на стіл так гучно, що я підстрибнула.

- Ми з мамою вирішили пожити окремо.

У вухах дзвеніло, я вражено дивилась на тата не в силах усвідомити сказане.

- Поганий жарт. Чесно. - нервово засміялась, надіючись, що мене підтримають батьки. От зараз ми посміємось і ця гнітюча атмосфера розв'ється, все буде як колись. Проте мій сміх проковтнула тиша.

- Саш? - благально прошептала, голос різко сів, до мене поволі почало доходити, що це все реально. Брат відвів погляд.

- Чому? Все ж було ідеально! Наша сім'я,.. я завжди гордилась, що у нас все так...так...- у горлі став комок і я не змогла закінчити.

- Мені запропонували стажування у США на 2 роки, це хороша можливість кар'єрного росту. 

- Мамо, про що ти говориш? А ми?! А як же ми - я, Саша, тато?!

 Я ледь не вперше підняла голос вдома, але я не розуміла як так?! Моя сім'я завжди була прикладом! Що ж сталось?! Чому я не помітила, що все змінилось?!

- Кріс, я закінчу третій курс і приїду до вас.

- До кого "вас"? 

Було зрозуміло, що Саша вже все з батьками обговорив, і знає він явно більше за мене.

- Христино, у тата такий графік, що він не зможе наглядати за тобою, ти їдеш зі мною.

- Я не дитина! Я чудово справлюсь сама.

- Христя! - голос мами прозвучав застережливо, але мене вже несло.

- Я. Не. Поїду!

- Поїдеш! Документи на перевід готові, у новій школі знають про тебе. З жовтня у тебе новий семестр! В Америці є чудові курси по журналістиці, ти зможеш відвідати редакції журналів, побачити все з середини, познаймитьись з відомими людьми....

- Про що ти говориш? До чого тут курси і школа!? Я не хочу нікуди їхати! Тут мій дім, поруч з татом і Сашком, з моїми друзями! Чому ти вічно підлаштовуєш все під себе?! Чому зараз поставила свою роботу вище за нас!?

Я не хотіла слухати, що відповість мама, просто розвернулась і побігла у свою кімнату! Навіщо вона так з нами!? Чому тато і слова не сказав?! Я не могла повірити, що все руйнується через дурне стажування!