Пролог

Всё сказано, и всё давно решили...

 А сердце бешено стучит и ноет.

 И не понятно: что не поделили?

 Себе, зачем мы яму роем?

Темнота кімнати огортала сірим саваном дві постаті - тендітна жінка обіймала себе руками і задумливо дивилась у вікно. Поруч стояв високий чоловік, раз у раз пориваючись у бажанні обійняти дружину, але так і не наважуючись доторкнутись до неї.

Світло повного місяця, крізь вікно кидало холодне світло на них, моторошні тіни робили обличчя ще більш печальними і стомленими. Здавалось у кімнаті так і віє розпаччю і біллю.

 - Думаєш вони зрозуміють? - голос чоловіка звучав хрипло і подавлено. Здавалось, він боїться заговорити, а ще більше - боїться відповіді на своє запитання.

- Надіюсь. Ти сам розумієш, так буде краще для всіх. - жінка навіть не повернулась, так і завмерла восковою статуєю біля вікна. 

- Для кого? Невже всі роки нашого шлюбу коту під хвіст?! Все так закінчиться?! - голос майже зривався на крик, потім переходив на шипіння, чоловік не міг стримати емоцій.

Дружина різко обернулась і зміряла його холодним поглядом. Її очі, червоні від виплаканих сліз, були зараз зовсім сухі, для себе вона вже все вирішила.

- Де ти, Михайло, був раніше з своїми переживаннями про наш шлюб?! - прошипіла розлючено.

 -Я ... мені шкода. Якби можна було повернути час назад...

- Я не хочу цього слухати, Міш, досить! Я втомилась від твоїх пустих слів і каяття! Крім того... - Аня зробила невелику паузу, переводячи дихання і похитала головою :

- Я не готова відмовлятись від стажування, тим більше тепер, коли тут нічого мене не тримає.

- Діти...

- Навіть не смій говорити про дітей! Подякуй, що я нічого не розповідатиму про твої походеньки.

Михайло думав, краще б дружина зараз кричала на нього, скандалила, її спокійна, холодна реакція на зраду давила значно сильніше. Ще й це кляте стажування у США.... Якби у Ані була гучна реакція на його зраду, у нього залишалась би надія, що дружина досі кохає його. Що з часом пробачить зраду. Але такий холодний спокій жорстоко вбивав усі сподівання. Міша знав дружину, її холод зараз означає тільки одне - їй байдуже. Тепер вона остаточно викреслила його з свого життя. 

Він дивився на Аню і не міг зрозуміти сам себе! Чому він проміняв її на обмежену Таню? Коли почав сприймати її присутність поруч, як обов'язок? Чому думав, що нікуди вона від нього не дінеться, що і не дізнається про зради? 

Жінка поправила подушку на ліжку і закутавшись у ковдру лягла на свою половину.

- Мені піти у вітальню на диван?

- Навіщо? Це щось змінить, Міш? Яка тепер різниця. 

Михайлові захотілось добряче труснути дружиною, розрухати її, видавити хоч якусь емоцію, а не цей вбивчий холод у погляді, словах. Але він чудово розумів - це марно. 

Заснути цієї ночі вони так і не змогли.