Глава5

Просушивши магією ельфійку. Ми почали збиратися в дорогу. Куди ми йдемо я без поняття. Ну зними виберуся в якийсь населений пункт, а там далі побачимо. Доречі ляльку звати Амельфіка. І якщо чесно то здається, що вона якась "фіфа голубої крові" з цього світу.

Поки вони збиралися в дорогу, я вирішила швидко збігати в храм і попрощатися з Богинею.

Підійшовши до статуї і сказавши:

-"Бувай. Побажай мені удачі".

У відповідь почула:"Удачі, і стережися, зло близько".

"А я тобі казала, що вони мені щось не подобаються, і ще ця білобриса десь взялася." Почула я слова свого грифона в своїй голові.

Ну добре значить будемо тримати вуха і очі насторожі. О, замною вже ельф іде.

-Пішли пора  в дорогу.- сказав Архард.

І що саме дивне узяв мене за руку, і мені не було не приємно. Я в свому світі ще ніразу за свої двадцять чотири роки не цілувалася ні ским, бо було бридко. Я вже мовчу за секс. І те саме стосується доторків то мого тіла, якщо доторкаються до одягу, то ще нічого, а до голого тіла і ще й людина яка мені не подобається, то мене аж перетряхує всю. Хоча люди до яких звикла то з доторками все нормально. Я знаю що це якась психологічна штука, ну що зробиш всі ми з якимись незначними але здвигами. А тут незнайомець і взяв за руку і мені приємно аж мурчати хочеться. І якщо чесно то таке враження що від цього ельфа йде якесь тепло, що заспокоює.

Ну поки ми тут про психологію розмовляли. Ми вже трішки шляху пройшли. І що вам розповісти, дерева зелені,фіолетових чи яскравих кольорів не бачу. Трава зелена дерева теж. На наші Земні не схожі але радує той факт що зелені. Пташки співають і доречі нагадують наших солов'їв чимось але самі вони жовтенькі і розміром більші в два рази. І це поки що це все що я помітила.

-А нам ще довго іти?- спитала Амельфіка, через деякий час. Хоча в цьому я знаю згідна, адже сонце вже починає сідати і стає прохолодніше.

Доречі захід тут зеленого кольору, а не жовтого чи оранжевого як у нас. 

-Ні ще трішки пройдемо тут недалеко є річка і зробимо привал,- відповів дроу.

Якщо-що перекус ми робили на ходу. І воду піся випадку з ельфікою вони мені давали з боязко. Перед тим спитавши чи більше нікого я не буду обливати нею. В мене таке враження що вони рахують мене за душевно хвору. Дивні якісь.