Глава 9

— Думаєш, якщо в мене багато грошей — я щасливий? — його голос раптом став іншим — глухим, надламаним. — Мої батьки живуть разом лише тому, що не хочуть ділити майно. Я бачу їх раз на тиждень, а поруч зі мною з дитинства — чужі люди.

Він зробив коротку паузу, ніби ковтаючи щось важке.

— Моя сестра ніколи не дізнається, як це — слухати перед сном мамину казку. Як це — разом готувати на свята, як це — коли дитинство складається з дрібниць, що роблять його теплим.

Його пальці міцно стискали кермо.

— У нас є все. Окрім сім’ї. Я люблю Софі і намагаюся дати їй те, чого не мав сам. Мені набагато простіше бути “егоїстичним мажором”. Бо ніхто все одно не бачить, хто я насправді.

У салоні зависла тиша. Він видихнув усе це одним подихом — і ніби сам здивувався, що сказав. Я ж дивилася на нього, не знаходячи слів.

— Пробач… — тихо сказала, відчуваючи незручність і за свої слова, і за його сповідь.

— Ми всі носимо маски. Вони так приростають до обличчя, що коли їх знімаєш — разом зі шкірою.

Я не встигла відповісти. Він зупинився біля великого будинку з доглянутим газоном і квітами на ґанку. Алекс вийшов з авто, обійшов його і відчинив мені двері.

— Приїхали.

— Дякую, що підвіз.

Ми завмерли поруч. Надто близько.

Цього разу поцілунок був трепетним, наче хлопець вибачався, хотів згладити все, що було до цього. Мене ніби прошило струмом — від кінчиків пальців до вій. Я тихо видихнула просто йому в губи… Його руки притиснули мене ближче. Це було неправильно. Надто швидко. Надто емоційно.

Я різко відвернулась, розриваючи наші губи і сперлась на машину, шукаючи опору для тремтячого тіла.

— Не роби так більше. Не треба.

Заплющила очі й похитала головою.

— Кріс…

— Мені пора.

Я просто втекла! Двері мені відчинила Мелодія. І її погляд був надто багатозначним.

— Нічого собі!

— Мелодія, давай не зараз.

— А коли? Мені ж цікаво! Але ти права — не тут і не зараз. Тобі, до речі, пощастило, що я сьогодні вдома сама…

Дівчина щось ще говорила про мамину роботу, а я йшла слідом, роздивляючись ці… хороми. Будинок справді вражав: дорогі меблі, антикваріат, кришталь, важкі штори — усе виглядало так, ніби я потрапила в казковий палац.

Та найбільше вразила кімната Мел. Світла, простора, у золотисто-блакитних тонах, з величезним вікном від підлоги до стелі. Але справжньою окрасою було ліжко під балдахіном…

— Вау! — захоплено видихнула я.

— Це просто кімната, — Мел сказала це байдуже, але було видно, що моя реакція їй приємна.

— Це витвір мистецтва…

— Краще розкажи, що у вас з Алексом.

Вона зручно вмостилася на ліжку й поплескала поруч із собою, запрошуючи мене сісти.

— Нічого такого.

— Кріс, я знаю його з початкової школи. І він ніколи ні з ким не поводився так, як з тобою. Дені розповів мені про Майкла, про вашу сьогоднішню розмову… і ці погляди…а поцілунки  — Мел навіть трохи примружилася, наче ми говорили про щось дуже романтичне.

— Він просто бабій.

— Ну-ну. Але ти маєш дещо знати. Вас сьогодні бачила не лише я. У мене тут сусідка… Лейсі.

— І? Це щось має мені сказати?

— Хіба те, що вона досі вважає його совїм хлопцем і хоче повернути.— Мел розвела руками.

— Та нехай забирає його собі. Я тут до чого?

Мелодія тактовно промовчала, лише подивилася на мене з тим самим багатозначним поглядом, який дратує більше за слова.

— Краще скажи, чому ти просила мене прийти. — я всіма силами намагалась змінити тему. Самій би спочатку у всьому розібратись.

— О-о-о, ти вже вирішила, в чому підеш на бал?

— Якось не думала про це, — я байдуже махнула рукою й ніяково всміхнулася.

— Вважай, що я твоя фея-хрещена.

— Звучить загрозливо.

Але Мел навіть не звернула уваги на мою іронію, її увагу привернуло повідомлення на екрані макбука.

— Збожеволіти можна! — Мел різко повернула екран до мене.

Я вражено завмерла. Моє ім’я було в списку кандидаток на королеву школи. Моє — і Лейсі.

— Якого…? Навіщо вона це робить?!

— Щоб показати, хто варта короля.

— Ну звісно. Знову Райдер! Я не буду в цьому брати участь. Це взагалі законно — вписувати мене без дозволу? Як вона це зробила?!

Мел лише розвела руками.

— У тебе немає вибору. Ти мусиш перемогти! ні, ти точно переможеш! — Мелоді виглядала такою підступною у цей момент, що мені стало лячно. Вона точно щось придумала і мені це не сподобається.

— Мел, будь ласка, я просто...

— Ти просто переможеш! Повір, ти новенька, тема для розмов і привертаєш увагу. А бійка на сходах сьогодні.

— Не було бійки!

Та мене вже не слухали, дівчина вхопила мене за руку і потягнула з кімнати

— Пішли! Пора чудес!

Шкода, що бойовий настрій і така впевненість не передаються повітряно-капельним шляхом.