Глава 1

Зранку мені здавалося, що почався ще один щасливий день. За вікном співали птахи, теплий вітер гойдав фіранки крізь відчинене вікно, а серпневе сонце м’яко зігрівало кімнату. Безтурботність.
Я сонно потягнулася в ліжку й усміхнулася, розглядаючи стелю, всипану зірками. Вночі, коли вимкнути світло, кімната перетворювалась на маленьке небо.

Годинник показував десяту. Нікуди не треба було поспішати — можна просто насолоджуватися вихідним. Увечері мене чекали друзі в скейт парку, а завтра ми домовилися піти на річку.
Досі не вірилося, що ще рік — і ми роз’їдемося по різних містах. Здавалося, зовсім недавно стояли на першій лінійці, не розуміючи, що таке «школа», а тепер попереду вже нове, студентське життя.

Холодний ніс кота повернув мене до реальності. Я погладила Бакса за вухом, і цей ледацюга задоволено замуркотів. Я могла б так лежати вічно, але мене перервав стукіт у двері.

— Ти вже прокинулась? — старший брат, Сашко, зазирнув у кімнату й невдоволено фиркнув. — Жени цього підлизу! Він учора вкрав мою вечерю.

— Навчися ділитися, жаднюго.

Брат лише похитав головою й криво усміхнувся.

— Якщо з гумором закінчили — збирайся і спускайся на кухню.

Звичайні слова, але щось у його погляді мене насторожило.

— Усе добре?

Сашко нахмурився й відмахнувся:

— Зараз дізнаєшся.

За хвилину двері вже зачинилися, і я почула його кроки сходами. У грудях неприємно занило — передчуття чогось поганого. Як я не намагалася його відігнати — не виходило.

Після швидкого душу я одягнулася й на мить завмерла перед дзеркалом. Із відображення на мене дивилася шістнадцятирічна блондинка з сірими очима. Волосся — мамине, очі — татові. У мені вдало переплелися їхні риси — і зовнішність, і характер. Я ще раз усміхнулася своєму відображенню — трохи невпевнено — і поспішила вниз. Схоже, на мене чекала не найприємніша розмова.

На кухні стояла тиша. Мама варила каву, тато з Сашком накривали на стіл — мовчки.
Це було дивно. У нас завжди було гамірно: розмови, сміх, жарти. Але сьогодні повітря було напружене.

— Доброго ранку, квітко, — тато поцілував мене в щоку й відсунув стілець. Але я одразу відчула: він нервує. Стиснуті губи, різкі рухи, складка між бровами.

— Щось сталося?

Батьки переглянулися. Сашко робив вигляд, що його тут немає.

— Розумієш, у багатьох сім’ях бувають такі моменти… — мама обережно підбирала слова. Мені вже не подобався початок.

— Які моменти?

Пауза затягнулася.

— Досить! — Сашко різко поставив склянку на стіл. — Скажіть їй.

— Ми з мамою вирішили пожити окремо.

У вухах зашуміло.

— Поганий жарт… — я нервово засміялася, чекаючи, що хтось підтримає. Але у відповідь — тиша.

— Саш?.. — прошепотіла я. Він відвів погляд.

— Чому? У нас же все було ідеально… наша сім’я… — голос зламався.

— Мені запропонували стажування у США на два роки, — сказала мама.

— А ми?! — я підвищила голос. — Я, Саша, тато?!

— Я закінчу третій курс і приїду до вас, — спокійно відповів брат.

— До кого «вас»? — я повільно підвелась з-за столу і дивилась на рідних шоковано. Хотілось думати, що я щось не так зрозуміла.

— Христина, ти поїдеш зі мною, так буде краще. — мама сказала це вже твердо.

— Для кого краще?! Чому ти ставиш мене перед фактом, вирішуєш за мене? Я залишаюсь з татом!

— Це не питання до обговорення, Христю.

— Я. Не. Поїду. — мабуть вперше підвищила голос на маму. Хотілось тупотіти ногами і кричати до хрипу, чому вона мене не чує!

— Документи готові. Тебе чекають з жовтня у новій школа. Будь ласка, Хрустик. В Штатах є чудові курси з журналістики і я знайшла програму для тебе, це гарна можливість.

Гарна, хто ж сперечається. Якби мені запропонували її в інших умовах, я б була дуже щасливою, але отак?! Це що, спроба згладити біль і шок від новини про розлучення батьків?!

— Ти не чуєш мене! Я не хочу нікуди їхати! Тут мій дім, поруч з татом і Сашком, з моїми друзями! Чому ти вічно підлаштовуєш все під себе?! Чому зараз поставила свою роботу вище за нас!?

— Так склались обставини, Христинко... — тато намагався щось пояснити, але я вже не слухала. Відчувала як обпалюють щоки сльози і в грудях стає боляче. Сил стало щоб просто втекти з кухні, закритись у своїй кімнаті і дати волю сльозам.

У мене було ідеальне життя, а що залишилося тепер?