ЧАСТИНА 2

У машину до Сніжани і Поліни сідають Настя і Вова. Вони розпашілі і важко дихають. У Вови – скуйовджене волосся, кривавить брова і порвана куртка. У Насті шапка-панда з’їхала на бік і подряпина на щоці. Проте обоє виглядають задоволеними.

– Срака мотика! Як ми їх вколошкали! – захоплено вигукує Настя.

– Як дітей на мати! – піддакує Вова.

Брат і сестра стукаються кулачками і кривляться від болю.

– У мене є перекись. Треба продезінфікувати, – встряє Сніжана.

Вона дійстає вату і пляшечку із перекисом водню.

– Братюнчик, а ти у чудовій формі! – промовляє Настя.

– Дякую. Бігаю ввечері по небезпечних районах.

– Ясно. Ну то як ми збираємось добратись сьогодні додому?

Двері відчиняються, і на заднє сидіння падає Панас. Його окуляри тепер тріснуті. Сніжана у цей момент витирає кров з брови Вови.

– Е-е… Санта, а тобі чого?

Панас знімає окуляри і стягає бороду:

– Це ж я!

– Урра! Панько!

– Всі мої дядьки і тітки зібрались! – задоволено муркоче Поліна.

– Для чого це все? – показує Настя на маскування брата.

– Ні для чого. Сьогодні ж свято, – Панас надягає назад окуляри і бороду. – От я і нарядився. До речі, ви також чудово виглядаєте. Так свіжо.

Вова хвалькувато посміхається:

– Ми тут щойно розібрались із поганими хлопцями.

– Справді? Це добре, що ви до цього готові...

Настя зиркає на Панаса:

– В смислі? У тебе проблеми? Тому що мене, наприклад, журналісти шукають.

– Та ну, ти що! Які можуть бути проблеми у твого брата Панаса?

– Ага, я пам’ятаю у школі тебе за найо… – починає Вова і зиркає на Поліну, – ...за махінації всі старшокласники хотіли побити.

У вікно водія стукають. Вова опускає скло. Руки ззовні простягають паперові стаканчики із кавою.

– Ваша кава, будь ласка.

– Що це? Хто-небудь замовляв?

– Так, я, – відповідає Панас.

– О, люксично! Кавусі можна випити.

Вова забирає стаканчики і каже у вікно «дякую».

– Розплатись, будь ласка, – просить Панас.

Вова невдоволено хитає головою і віддає гроші. На вулиці від машини від’їжджає хлопець на лижах. На спині у нього написано: служба доставки «Хвацькі лижі».

Ми сідлаємо наш дрон і піднімаємось у небо. Під нами мегаполіс у повному сніговому колапсі. Знову лунають голосс радіодикторів, але цього разу вони зовсім не бадьорі і веселі, а злі і роздратовані.

– Отже, дорогі наші радіослухачі, ми все ще з вами, хоч повинні бути уже вдома.

– Схоже, сьогодні у цьому місті ніхто додому не потрапить.

– Тому єдине, що вам залишається, це розслабитись і святкувати Новий рік прямо на місці вашої дислокації.

– А олівє ви можете замовити за телефоном 222-22-22. Служба доставки «Хвацькі лижі» привезе вам його у будь-яку точку міста.

– Особисто ми уже замовили собі водки із пивом…

– А зараз ми ще увімкнемо вам привітання нашого мера із Новим роком. Щоб він під Мальту провалився!

– Падла.

Та-ак, схоже негода серйозно повпливала на життя усіх... У автомобілі Вови всі на місцях. Пють каву. Поліна із зацікавленням розглядає своїх родичів, тримаючи у руках уже знайому книгу про медитацію. Настя допиває і гучно відригує.

– Настя! Ти в своєму репертуарі… – вигукує Вова.

– Ти показуєш поганий приклад Поліні, – дорікає Сніжана.

– Що? Це ж природно! Як займатись сексом, як бздіти…

– Настя! Вова, скажи їй…

На щастя у Насті дзвонить мобільний і вона відповідає шовковим голосом:

– Так, слухаю.

Лунає голос журналістки:

– Анастасія, ще раз доброго дня. Це шостий канал. Ми стоїмо біля ваших дверей, і нам ніхто не відкриває.

– Ага, зрозуміла. А чому ви там стоїте?

– Ну як? Ми ж домовились записати коментар стосовно ситуації із погодою.

– А-а, точно!

І кидає слухавку.

– Може я не правий, але люди твоєї професії так не роблять, – обережно зауважує Панас.

Настя вимикає телефон.

– Вони мене дістали. Як і ця ситуація! Що ми робимо?? Я хочу знову комусь морду бити.

Раптом дзвонить уже у Вови.

– Це тато!

Всі напружуються, як діти перед клізмою.

– Так, тату?

– Що, піхота, всрались?! – ефектно вступає Святославович.

– Тату! Тут моя донька. Не лайся, будь ласка, – тремтячим голосом просить Сніжана.

– О! Чую голос свого найбільшого розчарування у житті! Сніжана, ти віддала дочку на керлінг?

– Ні...

– Ви там всі разом?

Вова похмуро киває:

– Салют тату! – вигукує Настя.

– Привіт тату. Чудова дикція! – кидає зі свого місця Панас.

– Настя, доню моя!.. І підлабузника чую. Отже так – я відправив до вас підмогу. Важку артилерію, я би навіть сказав.

– Що це?

– Це Кальян – наш тренер по легкій атлетиці.

– Дивне імя…

– Вова, ти не помилився – він індієць. Сніжана? Твій профіль!

Сніжана ображено бурчить.

– Так що чекайте. Кінець зв’язку!

– Кінець… Добре... Па... – розгублено белькоче Вова і ховає мобільний у кишеню. – Щось я не зрозумів...

Раптом Сніжана перелякано зойкає:

– До нас йдуть мужики із шуфлями! А з ними – ще мужики із шуфлями!

Всі стривожено дивляться у вікна автомобіля. У цей момент голос подає дитина:

– Може, на цей раз утечемо?

*

Отже, у той час як все місто засипало снігом і по ньому заледве пересуваються не те що люди – собаки! – до автомобіля Вови наближаються небезпечні мужики із шуфлями. Що зроблять діти Святославовича? Хоробро дадуть відсіч? Порубають суперників як січкарня капусту? Ні! Вони вискакують із авто, стрімголов дістають із багажника свої сумки і кидаються навтьоки. За ними біжать чоловіки із шуфлями, у деяких із яких – зламані держаки.

– Паня! Рятуй дітей! – кричить Вова.

Панас хапає Поліну на руки і виривається вперед. За ним – Сніжана. Вова і Настя закривають загін. Хтось із мужиків кидає їм услід шуфлю.